преса

Автор: Сергій Завалко
Видання: Друг читача, портал

Драматична історія воєнних реалій

Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть зустрічати роботи вітчизняних авторів. Багато хто із нових письменників випускає книги вперше. До числа цих прозаїків входить і Марія Сидорчук.

Її дебютним виданням є повість «Полон». Книга написана за мотивами фільму «Captum». Робота письменниці повинна була доповнити кінострічку історіями деяких героїв. Чи справилась авторка зі своїм завданням — розберемось.

Марія Сидорчук. «Полон». Повість. — Львів: «Кальварія», 2016 — 120 с.

Для обкладинки видавці обрали кадр із фільму, але не дуже вдалий. Обкладинка трохи лякає — ніж біля обличчя змученої жінки. Уже зрозуміло, що позитивних моментів у повісті буде мало. Та й багато про що відразу розповідає головна сторінка, а в ній повинна бути загадковість, щоб книгу цікаво було відкривати. До якості видання претензій немає: якісний, цупкий папір, зручний для зору шрифт. У книзі є декілька помилок орфографічного та пунктуаційного характеру, але вони незначні.

На звороті книги зазначено, що авторка має досвід роботи у сфері журналістики. Це підтверджується уже з перших сторінок. Помітно, що письменниця вміє працювати з текстом. Для кожного із персонажів вона обирає свою манеру спілкування, за якою чітко слідкує, пише, застосовуючи метафори та метафоричні епітети. Взагалі, у Марії хороша і цікава манера письма.

Оскільки за основу взятий фільм «Captum», сюжет повісті практично не розходиться із оригіналом.

У центрі подій 12 полонених і двоє наглядачів. Різні за фахом та місцем проживання люди замкнуті у занедбаному сараї. Декому вдається врятуватися, оскільки родичі погоджуються заплатити за полонених викуп. Ті, ким ніхто не цікавиться, стають учасниками жорсткої гри на виживання, яка є забавою для охоронців, і додатковою можливістю заробити грошей. Письменниця не зазначила, де саме відбуваються події та у якому році. Однак географія і так стає зрозумілою. Головною локацією є певна територія Донбасу, де довгий час тривають бойові дії.

У фільмі ставка більше робиться на візуалізацію та сюжет.

Письменниця ж вирішила розкрити сутність деяких персонажів. Багатьом із них вона придумала історії, які пояснюють, як одні стали полоненими а інші — наглядачами. Авторка також внесла велику кількість діалогів. У цьому творі розкривається відразу декілька тем. Перша — людська сутність. Кожний із героїв — це сформована особистість, по якій можна зробити висновки щодо її життєвих принципів. Друга — сімейні цінності. Якою похмурою не була б книга всередині, вона показує, що заради найближчих люди готові на все.

Як і годиться для повісті, у ній багато авторської думки. Погоджуватись із письменницею, чи ні — особиста справа кожного читача, але місцями у Марії виринають сильні фрази, які змушують задуматися. Персонажі також багато що обмірковують. Можливо, у фільмі людська психологія не так чітко прослідковується, зате у книзі добре описані найкращі або найгірші якості багатьох персонажів.

Плюси

Легкий текст. Насправді, це дуже важливий момент. Оскільки повість не розраховується на цільову аудиторію, вона повинна легко читатися і бути доступною для розуміння кожного покоління читачів. У цьому плані Сидорчук догодила кожному.

«Повнота» персонажів. Тепер перед читачами постануть не просто герої фільму, а майже реальні люди: зі своїми думками, емоціями і переживаннями.

Кадри із фільму. Все-таки це більше плюс, ніж мінус. Ті читачі, які не бачили кінострічку, можуть доповнити створений авторкою світ акторами.

Мінуси

Атмосфера. Взагалі, атмосферність у книзі — це добре. Але тут атмосфера дуже натягнута. Авторка показує полонених приреченими людьми, які не мають шансу на порятунок, та й не роблять нічого для того, щоб вибратись на волю. Постійна безвихідь, меланхолія і напруга негативно впливають на загальне враження.

Вирваний контекст. Складається враження, що історія не має ні початку, ні кінця. Вона починається із середини, і на тому ж місці закінчується. Постійна невизначеність, яка переслідує читача протягом усіх сторінок, може навіть роздратувати.

Письменниця взялась за дуже серйозну справу — переписати те, що було показано на екрані. Фільм отримав небагато схвальних відгуків. Чи виправила ситуацію література? І так, і ні. Авторка чудово розкрила особистість багатьох персонажів, та цим і обмежилась. На жаль. Марія побоялась (чи не захотіла) змінити сюжетну лінію, щоб довести її до логічного кінця. Як журналістка, вона повинна знати, що читач не любить відчувати себе дурним і постійно придумувати розв’язки за автора. Це — не поезія. Тут не можна обмежитись лірикою, глибинними образами і красивим текстом. У прозаїчних творах треба кожну думку доводити до кінця.

За старання хочеться поставити Марії оцінку 4. Але в цілому повість виглядає сирою. Навряд чи книгу можна оцінити як особистий повноцінний продукт. По-перше, вона дуже залежить від фільму. По-друге, сюжет практично не змінився, тому в художньому плані читач нічого нового не дізнається. Однак це не стосується питань людських взаємовідносин. Авторка добре пише, звертає увагу на важливі речі, і змушує над ними задумуватись, але художня складова має бути на зовсім іншому рівні.

Джерело

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031







222 авторів
338 видань
85 текстів
2176 статей
65 ліцензій