преса

Автор: Анастасія Нефретова
Видання: Вісті Придніпров’я, газета

Євгенія Кононенко: «Я не заграю з читачем»

Євгенія Кононенко в інтерв’ю Вістям Придніпров’я розповіла про особливості своєї цьогорічної новинки «Симбалайн» та її назву, про перших читачів її творів та свої стосунки з Фейсбуком

10.12.2015
Євгенія Кононенко — сучасна українська письменниця та перекладачка, яка спеціалізується на невеличких оповіданнях, що «ковтаються» нараз. Її твори є англійською, в’єтнамською, німецькою, польською, фінською та іншими мовами. А творчий доробок — понад 40 вітчизняних збірок. Нещодавно письменниця завітала до Дніпропетровська з новою книжкою — «Симбалайн». Журналістам вона розповіла, чому їй до вподоби коротка проза, як починала писати свої оповідання та де полюбляє спілкуватися з читачами.

Інтригуюча назва

— Пані Євгеніє, коли Ви написали твори, що ввійшли до «Симбалайну»?
— У збірці — п’ять оповідань, що створені в різний час. Наприклад, «Кулон із Мадонною» друкувала ще на машинці й до цього часу ніде не публікувала. Раніше, коли книжки видавалися коштом спонсорів, а не видавництв, усі, хто читав «Кулон», не хотіли його брати. Нині це стало можливим.
— Що означає назва збірки?
— Починаючи від «Рекреацій» Ю.Андруховича, незрозуміле наймення твору завжди досить комерційне, бо викликає інтригу (усміхається). «Симбалайн» — назва пісні гурту «Pink Floyd». Не знаю, наскільки зараз молодь слухає його, та раніше це була культова музика. Серед варіантів був і «Альбіна», як одне з оповідань. Воно для мене найважливіше, бо більш драматичне, та, зрештою, погодилася на «Симбалайн».
— Чим ці оповідання відрізняються від тих, що друкувалися раніше?
— Це особлива книжка. Навіть редактор сказав, що це — новий етап у моїй творчості. У попередніх роботах було більше песимізму, а в «Симбалайні» є оптимізм, хоч і вистражданий. Власне, цим збірка і відрізняється від попередніх.

Фейсбук не втягнув

— Вас позиціонують як автора короткої прози. Чому?
— Почалося все, коли були маленькі діти, і роман фізично створити не могла. Тоді про комп’ютери всі лишень мріяли. Отже, перші оповідання писала від руки, а потім — набирала на друкарській машинці. Щось масштабне за таких умов, напевно б, не зробила, а невеличкі новели просто вилітали з-під пера. Коротка проза і читачам на користь. Я постійно повторюю: «Якщо письменнику потрібно відірвати когось від телеекранів, то за допомогою «short stories» зробити це набагато легше й ефективніше, ніж за допомогою романів-епопей.
— Хто першим оцінює написане?
— Раніше то був мій чоловік, але після обіймання високої посади йому не вистачає на це часу. Тому нині право першого читача має подруга, яка мешкає в Польщі. Сучасні комунікації дають можливість миттєво передати їй усі мої доробки.
— Чи спілкуєтеся в мережі з читачами?
— Я не є активним блогером. Маю сторінку на Фейсбук, але чомусь не втягнулася в процес — рідко коли щось пишу. Якщо і заходжу на свій акаунт, спілкуюся переважно з різними авторами. Із читачами цікавіше розмовляти наживо: на зустрічах у бібліотеці, книгарні чи на книжкових ярмарках. Є письменники, які щодня щось викладають у соцмережах. Ось, скажімо, Лариса Денисенко — чудова авторка, яка мало не щодня розміщує на Фейсбук якусь мініатюру. Не знаю, як вона встигає: писати і сидіти в Інтернеті.

Текст із еротикою

— Пані Євгеніє, коли Вам краще працюється: вдень чи вночі?
— Раніше, коли діти були маленькі, працювала тільки вночі, коли родина спала. Сьогодні переважно пишу при денному освітленні (усміхається).
— Творите більше для себе чи читачів?
— Нині можу дозволити писати для себе. Якось брала участь в одному комерційному проекті: робила книжку на замовлення. І ніби вона всім припала до вподоби, але в мене лишилося якесь незадоволення від виконаної роботи. Я не заграю з читачем та не маю комерційного підходу. Якщо в творі є відверті сцени, то це не для того, щоб присмачити еротикою текст, а тому, що так хочеться особисто мені. Писання — це в першу чергу самовираження.

Джерело