преса

Автор: Анастасія Сорока
Видання: BBC Україна

Руслан Горовий: моя книжка - це Україна сьогодні

"Казки на ніч" - це книжка, що почалася із Facebook, розповідає її автор Руслан Горовий.

Збірка оповідань про мир і війну увійшла до цьогорічних довгих списків Книги року ВВС.
Про те, де беруться сюжети його напівреальних-напівмагічних оповідань, і те, що є найголовнішою нагородою для письменника, пан Горовий розповів у інтерв’ю ВВС Україна.

ВВС Україна: Розкажіть кількома реченнями про свою книгу - "Казки на ніч"?

Руслан Горовий: "Казки на ніч" - це зріз того, що відбувалося з нами за останні півтора роки. Те, що було в нашій країні, те, що нас турбувало, і особисто мене. Це, можна сказати, витримка з того, що відбувалося в Україні.
Це і про війну, це й про мир, і про людей. Про те, що відбувалося навколо нас. Я намагався якось рефлексувати з цього приводу, і воно так писалося.
Річ у тім, що ця книжка починалася як "Казки на ніч" у Facebook. Тобто в один прекрасний момент я написав першу казку, таку рефлексію на те, що відбувалося. І пішов великий відгук. І я почав писати у Facebook щодня - якісь оповідання чи просто те, що мене турбувало, якісь думки вголос. І так почався цей проект.
Він тривав рік - я писав щодня. У мене було навіть більше інформації, і я міг писати частіше, але сам себе обмежив по одній такій історії в день.
Через рік я вже став писати як вдасться - раз у два дні чи раз у три дні, але "Казки на ніч" з'являються у Facebook і до цього часу.

ВВС Україна: То, виходить, це книжка, що почалася із Facebook?

Р.Г.: Так, абсолютно.

ВВС Україна: Ви написали у Facebook набагато більше історій, ніж увійшло до збірки. Як вони відбиралися?

Р.Г.: Річ у тім, що форматування книжки, відбір оповідань робили видавці. Я думаю, що це правильний варіант, тому що автор не завжди може чітко оцінити те, що має в результаті вийти. Тобто, як на мене, потрібен погляд збоку, тим більше, коли мова йде про коротку прозу. Тому що є якісь речі, які так чи інакше повторюють одна одну; є якісь речі слабші, є - сильніші.
Тож Петро Мацкевич (редактор "Казок на ніч". - Ред.) узяв це на себе, й вже потім показав мені.

ВВС Україна: Ви вносили якісь правки?

Р.Г.: Я не додавав жодних правок.
Я взагалі ставлюся до всіх своїх книжок дуже спокійно. Мені в цьому не так важливі самі книжки, як важливо викинути все те, що накопичилося в моїй голові. Тобто доки я можу не писати - я не пишу. Але коли воно заповнює всі думки - тоді я вже не можу, я маю це викинути з голови - на папір, в комп'ютер, в телефон, куди-завгодно, - тоді я можу жити далі.

ВВС Україна: Ці історії - це Ваш особистий пережитий досвід?

Р.Г.: Ні, так не можна казати. В будь-якому разі, це або щось збірне із двох-трьох історій, свідком яких я став, або я десь це почув. Я дуже уважно слухаю, дуже уважно дивлюся на світ довкола. Потім це все проходить крізь мою голову і виливається в оповідання.
Але реальні прототипи є в усіх оповіданнях.

ВВС Україна: Є якийсь лейт-мотив, який об'єднує всі-всі історії збірки?

Р.Г.: Так. Це - Україна сьогодні.
Ці історії не писалися спеціально. Тому й такий лейт-мотив: життя - ось воно, зараз, й Україна - зараз.

ВВС Україна: Які письменники впливають на Вашу творчість?

Р.Г.: У цей період, у який я писав цю книжку, я якраз перечитував всього Шаламова і Копелева "Зберігати вічно". Можливо, вони якось на мене вплинули. Важко сказати.

ВВС Україна: Чим "Казки на ніч" відрізняються від "Гена воїна" - Вашої попередньої збірки оповідань, яка увійшла до довгих списків Книги року ВВС минулого року?

Р.Г.:Я не можу сказати, що ця книжка якось докорінно від чогось відрізняється. Можливо, вона відрізняється тим, що я став на кілька років старшим.
Це ніби я все життя пишу одну довгу книжку - із коротких її шматочків.

ВВС Україна: Чи важлива і чим важлива для Вас премія Книга року ВВС?

Р.Г.: Моє ставлення із минулого року не змінилося. Я не розумію, наскільки будь-яка премія, не тільки в літературі, - відображає те, що насправді з тобою відбувається. У мене є великі сумніви.
Це, безумовно, приємно. Але я й ніколи не брав участі сам - це видавці подавали мої книжки.

Найголовніше для письменника - коли твою книжку бере в руки читач. Коли він заплатив копієчку, прочитав її і після того не швиргонув її у смітник, а принаймні поставив на поличку, а ще краще - дав комусь іще почитати. Це - найвища премія будь-якого письменника. А все інше - це просто погляд певних людей.

Джерело