преса

Автор: Ростислав Мельників
Видання: Моя книга, група у Facebook

Ростислав Мельників про «Симбалайн»

Ця книжка стала для мене певною несподіванкою, попри те, що я й значусь у ній редактором. Власне, рік тому я справді читав її – посутньо обмежений у рухах і загіпсований та забинтований настільки, що мій контакт із текстом реалізовувався лише за посередництвом двох пальців лівої руки, але процес був доволі захопливий – адже ж писала Євгенія Кононенко (колись вона мене вразила своїми «Колготами», не даючи відтоді приводів для розчарування) – і мої прикрощі відступали, така собі, коли хочете, прозо-терапія.

Та з часом враження затерлися, і коли отримав паперову версію – не міг діждатися вільної хвилини, щоб освіжити свої відчуття та емоції. Утім, це виявилася абсолютно інша книжка: змінилася її структура, додалися нові твори (у тому числі й поетичні «інтермедії»), – вона вивершилася, – чомусь саме це слово хочеться вжити, – набула довершеності не лише композиційної, а передусім настроєвої – суголосної очищеній атмосфері міського простору після літньої зливи з грозою: чорна безвихідь «комуналок» київського середмістя радянського й раннього пострадянського періодів з коханням без сподівання на «хепі-енд» – раптом осягається тією особливою полегшою, з якою приходить усвідомлення, що все це лиш страшний сон і ця сторінка у твоїй біографії давно перегорнена.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій