преса

Автор: Микола Головенко
Видання: Блог Головенка Миколи

Дещо про дефілядний цикл романів Василя Кожелянка (частина 1)

Цикл, як одна із форм упорядкування і гармонізації текстів, з’явився давно. І хоча деякі дослідники (наприклад Л. Гарєєва) інколи говорять про циклізацію текстів, як мало не про винахід імпресіоністів ХІХ ст., не варто забувати, що більшість давніх текстів: діалоги Платона, Тора, Євангеліє, багато літописів та хроні – це не що інше як цикли художніх, релігійних, історичних, філософських, езотеричних та інших текстів.
Так, циклічний метод організації текстів хоч і не новий у літературі, але саме у сучасному письменстві став тенденцією.
Потяг до циклічності, зазвичай, спостерігаємо в перехідні епохи, що пов’язано з руйнацією пануючих поглядів, у тому числі з нормами художньої та жанрової цілісності творів. Це, у свою чергу, сприяє появі нових жанрових форм, або їх модифікації.
Сьогоднішня зацікавленість до циклізації пов’язана з поширенням «масової» і, так би мовити, популярної літератури, виробленням комунікативних механізмів орієнтованих на сучасного читача. Внаслідок цих процесів у сучасній українській та світовій літературі виділилось чимало популярних текстів поєднаних у цикли. Це роботи І. Білика, П. Загребельного, М. Матіос, О. Дмитрука, В. Кожелянка, Н. Гербіш, П. Сороки та інших. У світовій літературі популярними є цикли романів О. Мазіна, Дж. К. Роулінґ, Х. Муракамі, С. Ларсона, Д. Брауна, С. Кінга та інших. Такі цикли неодноразово ставали предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців. Однак, попри чималий об’єм літературознавчих напрацювань, дослідження літературного циклу як сукупності творів, що на основі ідейно-тематичного, композиційного рівнів становлять певну цілісність, залишається актуальним напрямом досліджень.
У цій статті пропонується, на прикладі романів В.Кожелянка, дослідити проблематику циклізації прозових творів і їх якісне оформлення в закінчені художні конструкції.
Теоретичне обґрунтування літературних єдностей знаходимо у працях М. Бахтіна, Г. Поспєлова, Н.Лейдермана, М.Ткачука, М.Дарвіна, В.Сапогова, І.Фоменка, Г.Соболєвської, Б.Ейхенбаума, А.Янушкевича та інших. Зауважмо, що межі визначення літературних єдностей дуже різноманітні та неоднозначні, про що свідчить значна кількість різноманітних теоретичних міркувань у працях названих дослідників. В більшості досліджень автори говорять про особливості циклу як літературної форми виходячи з особливостей циклізації в творчості певного автора чи епохи. При цьому поняття «цикл» кожного разу визначається в залежності від досліджуваного матеріалу. Спільним залишається лише те, що це група текстів, яка має стійку композицію і хоча б одну спільну рису (герой, тема, мотив). Звичайно, що використання такого критерію дозволяє називати циклом дуже різноманітні літературні явища.
Безсумнівно, цикли формуються з об’єднання текстів на певній основі (переважно на ідейно-тематичній спільності). Вони характеризуються вільними внутрішніми зв’язками. Це означає, що кожний текст у групі структурно автономний, в результаті об’єднання не формується новий текст, кожний елемент якого підпорядковується загальним структурним закономірностям, але всі елементи циклу можуть розглядатися як єдиний текст.
Цикл являє собою структуровану систему літературних елементів. Єдність структури забезпечується зв’язками на рівні зображення картини світу, на рівні сюжету, композиції, системи персонажів та ін. Тому, дуже часто, цикл функціонує не просто як група текстів, а як органічно цілісний текст, який, у свою чергу, формує особливу жанрову модель. Саме тому літературознавці часто називають подібні формальні утворення жанром (М.Левина).
Однак ми залишимося осторонь питання про те, є цикл жанром, чи ні. Зауважмо тільки, що, на наш погляд, визначення циклу як самостійного жанру дещо передчасне, хоча, можливо, цілком вірне. Вирішення запитання про те, вважати цикл самостійним жанровим утворенням чи ні, вимагає ґрунтовного спеціального дослідження, яке, на жаль, поки що не було проведене. Тому, говорячи про жанр, звернімося до визначення Л.Чернець: «жанр завжди одиниця в класифікації творів і показник їх традиційних рис, допомагаючий процесу естетичної комунікації». Поки що важко сказати чи є цикл такою «одиницею». Хоча, якщо визначати жанр за Ц.Тодоровим як кодифікацію дискурсивних властивостей, то цілком слушно вважати жанром і цикл. Отже, для конкретних висновків по цьому питанню ми не володіємо достатнім матеріалом і аргументами. Тому, говорячи про цикл як про цілісне, ми будемо користуватися нейтральними визначеннями, які, говорячи про цикл, можна використовувати без застережень, - «художня форма», «художня система». Поняття художньої системи визначив Г.Поспєлов: «твір… являє собою певну – дуже складну і розгалужену в своєму складі, по всіх різних рівнях свого змісту і форми – цілісну художню систему, фундаментом якої є ідеологічне світоспоглядання письменника, а вершиною – стиль його твору». Концепція художньої форми Бахтіна також опирається на визначення співвідношення світосприйняття і жанрового вираження. В цьому спостерігається принципова спільність концепцій двох абсолютно різних дослідників. Як бачимо, цикл реалізує принципово новий художній зміст (М.Бахтін) і виражає певне, особливе, світосприйняття (Г.Поспєлов), що, за М.Ткачуком, формує з циклу певну наджанрову форму – метажанр.
М.Ткачук визначає метажанр як «особливий тип організації творів у цілісну картину світу, який має свою динаміку жанрів і структур». На думку дослідника у межах циклу, як метажанру, особливого значення набуває наративна і часо-просторова організація тексту.
Звертаючись до метаморфічних романів Василя Кожелянка ми часто обдумуватимемо поняття метажанру, адже дефілядний цикл вміщає у себе більше літературних явищ, як кожен із романів окремо, так само і кожний окремий роман вміщає у собі більше літературних явищ як окремий жанр. Звичайно така ширина літературних зацікавлень автора робить його романи синкретичними і абсолютно неканонічними, що з одного боку часто ускладнює дослідження творчості письменника, але з іншого – дає широке поле для літературних досліджень і філософських переосмислень.
Дефілядний цикл Кожелянка складають тексти які мають метаморфічну жанрову природу. Тому намагання визначити їхній жанр дуже часто призводить до плутанини. Подивімось для прикладу на роман «Дефіляда у Москві». У цьому творі автор, з неабияким почуттям гумору, глузуючи із критиків і дослідників своєї творчості робить у текст твору таку вставку: «… жанрову форму цього веселого артефакту можна шукати у такій рідкісній ніші, як «історія якби»»… Тобто автор, беручись за писання, відштовхується від передумови «що було би, якби…» і творить паралельну, ним же вимелену історію… Така собі художня література, чтиво – іншими словами, або просто історична фантастика».
Важко зрозуміти чому критики сприйняли цей жарт за підказку і, визначаючи жанр «Дефіляди» почали повторяти один за одним, що Василь Кожелянко писав у жанрі альтернативної історії. Як же тоді вставити у ці рамки сюжетну лінію космічних зіткнень на Марсі? А крім цього у «Дефіляді» є елементи авантюрно-пригодницького роману, також справедливо буде визначити жанр як антиутопію (і таке визначення, напевно, буде найбільш вірним). Але навіть якщо зосередитись на лінії несправжньої історії, то і тут не так все однозначно. Адже альтернативно історія – це піджанр наукової фантастики, що на основі існуючих фактів вивчає і описує можливі сценарії історичного розвитку. Потрібно наголосити, що у жанрі альтернативної історії описуються МОЖЛИВІ варіанти розвитку подій на основі історичних фактів. Тобто, для альтернативної історії, як не дивно, важливим є реалізм. Адже альтернативщики, перш за все, дивляться на те, які можливості були для іншого (альтернативного) розвитку подій, але в більш-менш реалістичному річищі. У світовій літературі популярними є такі теми альтернативної історії: що було би, якби Александр Македонський не помер у молодому віці, Що було би, якби цар Микола ІІ зрікся престолу і передав владу Михайлові не у 1917, а у 1905 році, що було би, якби Гітлер переміг у війні (але на основі тодішніх реалій), та інші. А описані Кожелянком сто дивізій високопрофесійної української армії в складі якої є моторизовані дивізії, авіація та війська спеціального призначення, які в глибокому тилу ворога проводять блискучу операцію із викрадення Сталіна… Це вже далеко не альтернативна історія. Можливо більш доречним є визначення дефільдного циклу як історичної фантастики. Історична фантастика – це нереальний сценарій історичного розвитку подій без доведеності його можливості історичними фактами, це можуть бути сценарії розвитку історії вигаданих світів (як у Джорджа Р.Р.Мартіна), сценарії розвитку історії на інших планетах (як у «Зоряних війнах). Але визначення жанрової форми дефілядних романів як історичної фантастики все-одно буде поверховим. Адже у «Дефіляді» фантастика є лише методом зображення, а за формою, змістом, і суттю роман антиутопічний. Невипадково Ігор Буркут називає твір «парадом комплексів».
У компаративному досліджені було б цікаво провести паралелі між творчістю В.Кожелянка та Дж.Свіфта, адже дефілядні романи, як і «Мандри Гулівера» - це провокативні (кожен на свій час), призначені для прямого впливу на громадську думку, яскраво афористичні, експресивні, іронічні та згущені до сарказму тексти, що спотворюють факти, окарикатурюють дійсність, грубо порушуючи правила еристики для того щоб висміяти суспільні комплекси та зруйнувати пануючі догми, міфи. А усе фантастичне та антиісторичне, у Кожелянка (як, напевно, і у Свіфта) – це метод з допомогою якого автор намагається загострити і довести до абсурду суспільні стереотипи, комплекси, звички та звичаї.

Василь Кожелянко зауважив, що українцям не властиво виносити уроки зі своєї історії, тому одні читають історію з бромом, інші з жахом, а є і такі, що читають історію з постійним «якби» і поринають у безглузді марення, не воліючи переосмислювати і робити висновки зі своїх поразок. І ось висміюючи, оте українське (те, що було зауважено ще О. Вишнею) «якби», автор на сторінках своїх романів створює образ омріяної величної української імперії, яка уже на зорі свого становлення є сильною і квітучою державою, що спільно з гітлерівською Німеччиною розгромила Росію і загнала залишки московської армії далеко за Урал, а президент України Степан Бандера з великим фюрером Адольфом Гітлером спільно готують парад союзних військ на Червоній площі де, за задумом організаторів, мали б, на фоні собору Василя Блаженного, під зверхництвом Бандери та Гітлера, потиснути руки каудильйо Франко та імператор Хірохіто. Уся абсурдність та антиісторичність цієї картини увінчується головним дійством роману – військовим парадом переможців антирадянської коаліції, а емоційного фону та підсилення всій цій історії надають ще більш абсурдні ретроспекції у майбутнє, де змальовується велика українська імперія, що веде війни в космічних просторах нашої галактики.

(загалом романи Василя веселі та цікаві, рекомендую)

Джерело: http://golovenko-5.blogspot.com/2015/05/1.html

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій