преса

Автор: Яна ГУРИН
Видання: Блог-журнал Анфілада моїх думок

ГЕН ВОЇНА

- Ян, ти як одіяльце.
- Це як?
- Ну, в тебе хочеться загорнутися, ти м'яка і тепла.
Я запам'ятала цю метафору на все життя. І 26 вересня я йшла на презентацію книги до людини, яку потім охрестила саме так - "людина-одіяльце" :)
Ота атмосфера "тутвсісвої", пташина легкість у повітрі, мале книжатко в руці з не маленьким змістом назви -"Ген воїна".

А хто сказав, що гени не передаються через книгу?

Попередня збірка "Гагарін і Барселона" враз набула обрисів і об'єму: добрі очі, рука підкладена під підборіддя ( це своєрідна ознака Руслана) та дуже тепла посмішка.
Перше оповідання і героїня Янка :) Живі герої цієї оповідки зіскочили з сторінок і пройшлися залою книгарні. Руслан читав. Я закрила очі і уявила цього пілота , що все ніяк не може посадити гвинтокрил.

"То що,Славко, все ніяк не посадиш гелікоптер? - промовила Янка і засміялася.

Сценографічність героїв, їх жива описовість і місто з книгарнею розчиняється. Ти на полі аварії гелікоптера. Ти-Янка, він-Славко, той, хтось, хто сидить поруч. Не припиняйте читати, Руслане.
"Ген воїна" - найбільше оповідання збірки. Авторський, фантасмагоричний концепт бачення аварії на ЧАЕС. Читаючи, розумієш як же брешуть ЗМІ і що життя людства, по суті, розділене між купкою "божків" в високих кабінетах , з сальними ,товстими пальцями , які тільки і вміють, що розміщувати нас на шахматних дошках і ставити ідеально відшліфовані підписи на документах своєї владної реальності.
Василь, Марічка, Михайлов, Андрій...герої один за одним набувають образної плоті і абзац за абзацом зривають всі зайві літери з лиця.
Сама канва історії - неймовірна, з делікатно вплетеним мереживом снів Андрія. Той момент, коли ти на цій планеті знаходиш Афродіту, якою снив усе життя і відразу ж її втрачаєш, бо вона з галактики Боде.Ти не знайдеш тут замилених описів чи космогонічних метафор , ти складаєш образ персонажа за його вчинками, словами. Із холоду в жар, від глави до глави... і такі неочікувані фінали.
Той аркушик, на якому помер дід Василь, отой символ "переродження нації" був наче бритва по читацькій свідомості.Абзаци в яких розумієш, що Михайлов - зрадник ( ну і не дивно, бо він москаль )глава про галактику "Месье вісімдесят один" - і ти не можеш відкласти цей фоліант.

"Уся справа в генах. Люди Землі генетично прагнуть влади над іншими. Ви створили країни, кожен царьок огородився муром і експлуатує інших. Ніхто не хоче втрачати владу і сприймає все нове й незрозуміле як особисту загрозу. За великим рахунком Земля розділена між кількома сотнями людей"

Хасклі колись написав, що "наша планета є , можливо , пеклом якоїсь іншої". Точно. Ген воїна витягнув з мого мнемічного світу цю цитату.
Істинність, чесність, вірність - те,що прив'язує нас до людей, речей, (в даному випадку книги). Людина складається не лише з органів, вірніше, я перефразую...Людина,що складається не лише з органів, а й з улюблених книг/музики/кінострічок/катрин... - є особистістю. Інтенцією автора має бути не випущення продукту як такого, а те ЯК вона втілиться в читачеві. Руслан пише, не тому, що має завдання писати, а тому що не може цього не робити. І ,так, мені звісно шкода тих героїв, що вмирають в фабулі, але це Русланова інтенція, Його позиція, актуаліізатор Його рішень. Тому як зараз кажуть: "Keep calm and read Горовий" :)

P.S Оповідання "Переїзд" - оповідання-ваги. Або,або. Особисте щастя чи успішність. І відкритий фінал. Ніби навмисно,залишено півсторінки вільного поля, щоб дописати, чи знайде все ж Євген Женьку? "Буенос діас, чіка" я зазначила для себе як новелу. Язвіснонелітературнийкритик,щоб робити таку заяву, проте фінал тут неочікуваний,що й казати, а сюжет перипетійний.

P.P.S Не сприймайте даний допис, як рекламу. Це ще одна спроба трансформації моїх відчуттів. Даний блог є ,лишень, коридором між джерелом натхнення і кінцевим словесним виявом :)

Джерело: http://yanahuryn.blogspot.com/2014/11/blog-post_13.html