преса

Автор: dzvinochca
Видання: georgiainmyhurt

«Гра у вОйнушку» Баси Джанікашвілі. Грайливий виклик серйозній реальності.

Про грузинську літературу ми знаємо вкрай мало. А тим більше – про сучасну грузинську літературу. Загалом, це природньо і зрозуміло – мова, з якої так складно адекватно перекладати, буремні часи, коли «не до читання». І попри це останній рік ознаменувався появою в Україні одразу кількох грузинських сучасних романів. Про один з них – «Гру у вОйнушку» (чому саме такий наголос – для мене залишилось загадкою) Баси Джанікашвілі мені і хочеться розповісти.
Перше знайомство з цією книжкою в мене сталося на Книжковому Арсеналі в Києві. Тоді відбувалась його перед-презентація. На той момент книжка презентувалась під робочою назвою «Стріляй» і у вельми оригінальний спосіб – уривки з книги в ролях читали молоді актори з Грузії (що особливо втішило – чудовою українською). Хоча – цей спосіб презентації якраз є найприроднішим для цієї книжки, оскільки вона ж існує на батьківщині у вигляді театрального сценарію.

Баса – людина дуже цікава. Крім того, що письменник, також шоумен і драматург. А ще…належить до «комітету помилування»! Цей комітет створений у Грузії нещодавно і до нього входять правозахисники, усілякі там юристи і «моральні авторитети» типу Баси (різні діячі культури). Від їх рішення цілком серйозно залежить чиєсь помилування! Щоправда, Баса зазначав, що вони підходять до справи з усією відповідальністю і милують невеликий відсоток злочинців. На питання модератора «як таке взагалі стало можливим?» Баса відповів: «Наш президент – філософ». Хоча загалом владу він не ідеалізує: «Хорошего президента нет нигде – только в плохих романах».

Тепер про саму книжку. Читається вона легко і швидко. Невеликий обсяг, коротенькі розділи. Чудовий гумор і оригінальні художні вирішення (але які – спойлити не стану). У невеличкий обсяг, тим не менше, органічно вписалася ціла купа історій життя – без пафосу і зайвих синтаксичних конструкцій.
Ця книга сама є грою. Автор бавиться – і його гра не є квестом-стрілялкою, як можна було б подумати з назви, а радше гра дитячої фантазії, у якій переплітаються як дуже серйозні дорослі, так і персонажі зі світу фантазійного – знову ж таки – це варто читати, а не уявляти з переказу.

Відзначу те, що мені особливо сподобалось у цій книжці – автор не стає на жодну зі сторін конфлікту. Для нього є життя і любов і історії, нею породжені. Басина Грузія зображена без прикрашання а жоден персонаж-росіянин не є покидьком. Можливо, думки, приписані автором Гураму Дарчія чи Вірі Кекелідзе виглядають неправдоподібно. Зате я давно так не сміялась.

Басі задавали питання, чи не боявся він, що локальна історія (грузинсько-російська війна) не буде цікавою читачам інших країн. Але перекладач Ґіо Арабулі з цього приводу слушно висловився: «Через маленькі, локальні речі часто можна сказати набагато більше». І це правда.

Щодо перекладу книжки побутують різні думки – дехто вказує на кострубатість, «нелітературність» перекладу «Гри…». Але особисто я маю аргумент на виправдання цього факту – повністю «вилизаний» переклад на українську знищив би його «грузинськість». Тому що саме за такими, на перший погляд непрофесійно перекладеними, реченнями пробивається синтаксис власне грузинський.

Коротше, книжку «Гра у вОйнушку» я абсолютно щиро раджу всім, хто хоче прочитати цікаву, актуальну, дотепну книжку з несподіваним фіналом.

Джерело: http://georgiainmyhurt.wordpress.com/2014/09/17/%D0%B3%D1%80%D0%B0-%D1%83-%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D1%83%D1%88%D0%BA%D1%83-%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%B8-%D0%B4%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%96%D1%88%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%96-%D0%B3%D1%80/