преса

Автор: Дар'я Литвак
Видання: «Полтава-Что, Где, Когда»

«Мої книжки призначені ставити певні запитання»

Інтерв'ю з українським письменником Любко Дерешем
27.10.2013

Ще з початку квітня полтавська молодь перебувала в напруженому очікуванні, адже поширилися чутки про те, що до нас може приїхати сам Любко Дереш – зовсім молодий, але надзвичайно талановитий письменник. У свої 29 він вже має немалий літературний доробок. Та чутки виявились правдою, і поки натхненні читачі Дереша заповнювали паб «Сто доріг», ми з письменником поговорили про Бога, молодь і творчість.

Дар"я: Багато хто каже, що Ви кумир для молоді. А хто був саме Вашим кумиров, з кого брали і берете приклад?
Любко: Те, що я є кумиром для молоді, мені кажуть часто, але це не зовсім так. Не вся молодь сприймає мене саме в такий спосіб. Я орієнтуюсь власне не на тих людей, які роблять з мене ідеал, а на здатних прочитувати те, що я пишу і чути, що я говорю. Мені цікаві стосунки дружби, а не захоплення. Тому в своєму житті я не дуже підтримую такого «поклоніння». Є люди, які так чи інакше викликають повагу. Думаю, кожен підліток проходить етап, коли у нього є певні ідоли. Для мене це був гурт “Pink Floyd” як такий, мабуть, Джим Моррісон теж, йому книжка «Поклоніння ящірці» присвячена. Але вона була написана 13 років тому, з тих пір багато чого змінилося.
Напевне, особистість, яка найбільше вплинула на початок самої творчості, був Стівен Кінг, якщо брати по тому, як різні джерела сформували мене. Він дав базу, дав, в принципі, саме бажання писати, бо бачив його вміння словом створювати світи. Це надихало і я в нього вчився.

Д: Які саме книги Вас надихали?
Л: У Кінга чи загалом?

Д:Взагалі. Які твори Ви могли б порадити молоді, і що могло б, на Вашу думку, їх зацікавити?
Л: Думаю, молоді не варто брати приклад з мене, бо я був поганим читачем. Сам же слідкую за тим, що радять мої літературні колеги: Оксана Забужко, Юрій Андрухович. Для мене їхня думка є важливою. Зі свого боку можу сказати, що останній, хто мене вразив, був Джонатан Франзен – американський письменник, нобелівський лауреат. Його книжка «Свобода» була видана у видавництві «Фоліо» в перекладі на українську. Також це Джон Кутзеє – людина дуже непростої життєвої долі, яка дивним чином змогла перетворити свої пригоди в літературу. Взагалі, я би радив молодим людям вивчати біографії письменників і вибирати тих, чия біографія їм здалася цікавою, якоюсь піднесеною, тому що література взагалі пов*язана з особистістю, вона відображає те, чим живе людина. Таких людей потрібно читати.

Д: Ваші перші твори дуже сильно відрізняються від тих, які ви пишете зараз.Як Ви самі у собі відчуваєте цей процес і зміни?
Л: Знаєте, цей процес змін завжди є трохи болючим, тому що треба відмовлятися від якихось старих зразків, моделей, а для цього необхідно побороти страх перед новим. В ці моменти треба десь черпати віру, за допомогою якої вдасться перейти на інші «рейки», на новий спосіб спілкування. Так стається, що спочатку приходить відчуття закінчення певного етапу, його вичерпання. Далі наступає природне відчуття кризи і людина шукає способу, як з неї вийти. В цей момент вона найбільше пізнає себе. Коли людина знаходить вихід з кризи, вона стає оновленою, фактично це інша особистість. Дуже цікавий процес, він по спіралі рухається, і відбувається не тільки у мене, а й у інших письменників.

Д: Який фактор впливу на Вашу творчість Ви вважаєте найвагомішим?
Л: Спілкування. Те, з якими людьми я спілкуюся, має певний вплив на те, що я пишу. Люди найбільше дають мені натхнення, найбільше дають прикладів того, як можна жити, сприймати світ.

Д:Тобто Ви черпаєте натхнення з людей?
Л: Не те, щоб з людей, це не зовсім так, бо звучить так, ніби я людей використовую мов батарейки. Спілкування, взаємодія.

Д: Чому б Ви хотіли навчити читачів і чи є у Вас взагалі така мета? Відчуваєте ви певну відповідальність за власні твори?
Л: Відповідальність перед читачем почав відчувати зовсім недавно, раніше я вважав, що її просто не існує. Не можу сказати, що маю конкретне щось, чого хотів би навчити молодь. Для цього самому потрібно бути на рівні вчителя. Я , скоріш за все, бачу себе певним каталізатором — людиною, яка може ставити запитання. Мої книжки, принаймні на даному етапі, призначені ставити певні запитання перед молодими людьми. Ці запитання актуальні і для мене. Залежно від того, як людина себе з цими запитаннями відчуває, так вона і буде далі розвиватися.

Д: Ви вірите в Бога?
Л:Так.

Д:Ким є Бог для вас – Творцем чи суб*єктом певної релігії?
Л: Я думаю, що це одна з тих речей, які залишаються в серці кожної людини десь закритими дуже далеко. Можливо, в попередніх інтерв*ю я, не зовсім розуміючи цей момент, легковажив з цією темою, зараз розумію, що кожна людина сама для себе відкриває, ким чи чим для неї є Бог. Ставити собі такі запитання – вагома частина шляху кожної людини.


Д:Ваші твори дуже багатогранні, одна із головних тем – дослідження людини, її душі.Чи вважаєте себе філософом?
Л: Аматором. Кожен, напевне, вважає себе філософом-аматором. Та й, зрештою, кожен і повинен бути філософом, бо, на мою думку, життя без філософії призводить до того, що ми стаємо схожими на тварин. Їмо, спимо, кохаємось, захищаємо свої речі, які вважаємо своїми, свою ідентичність, своїх родичів, своїх близьких, свою територію, своє его… Тому що ми і є тварини. Поки не вийдемо на рівень більш абстрактного розуміння себе, не почнемо по-філософськи сприймати те, що відбувається, ми недалеко відійдемо від сусликів, песиків, лисичок.

Д: Наостанок: якби не почали писати, ким би Ви стали і чим би займалися?
Л: Думаю, я би став кухарем (посміхається).

Спеціально для "Что, Где, Когда"
Журналістка: Дар'я Литвак.
Фотограф: Вячеслав Діденко.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій