преса

Автор: Роман ПОВЗИК
Видання: Інтернет-видання Полтавщина

MAGNUM OPUS: ЛЮБКО ДЕРЕШ

MAGNUM OPUS: ЛЮБКО ДЕРЕШ ПРО ОДРУЖЕННЯ, КРИТИКУ, НАТХНЕННЯ І ГОЛОСУВАННЯ ЗА КТУЛХУ
3.05.2013

Молодий український письменик зуструвся з полтавцями
28-ого квітня у пивниці «100 доріг» відбувся вечір культового українського письменника Любка Дереша , організатори — Марійка Родіонова, Валя Коробка і НМО «Magnum Opus». Пропонуємо Вашій увазі кілька відповідей прозаїка на запитання, що задавалися наприкінці заходу з допомогою записочок.

Записка: «Любко, а чи Ти одружений зараз? Це дуже важливо.»
Л.Д.: Я знаю, це написав батько якоїсь, мабуть, десятилітньої дівчинки, яка доростає в нього. Ще 5-7 років. Ні, я продовжую бути в статусі розведеної людини. Це те варто взяти до уваги, що це якийсь такий несподіваний досвід в житті письменника Дереша, але цей досвід тільки мене укріпив у думці про те, що одруження важливе для чоловіка, без цього неможливе становлення людини творчої, тільки справжня оця близькість сердець, коли ви можете відкритися одне для одного, коли ви маєте всі засоби. Це може дати таке відчуття захищеності, відповідальності, яке ніщо інше не може дати, тільки це може перевести твори в літературу, якесь світло. Так що поки що письменник Дереш ще неодружений.

Записка: «Як Ти ставишся до критики?»
Л.Д.: Я нормально ставлюся до критики. Як для кожної людини, це буває часом болюче дуже. Всі ми схильні більше любити себе, ніж хотіти розвиватися. Але критика це єдине, що допомагає побачити себе з боку. Критика завжди обґрунтована, і якою б фантастичною вона не видавалася, щось та й доводило іншу людину сказати. А якщо Ви чесні із собою, якщо немає причин боятися змін, то чому б не скористатися нагодою і наблизитися на ще 2 сантиметри.

Записка: «Чи читали Ви книгу Айн Ренд „Атлант розправляє плечі“? Чим і як вона вплинула на Вас? Якщо не читали — раджу.»
Л.Д.: Знаєте, я вже довгий час ходжу довкола прізвища Айн Ренд і, здається мені, цей лист стане тою краплею, яка мене схилить до прочитання цієї книги. Мені цікаво дізнатися, що, власне, ця жінка привнесла в літературу. Я знаю, що для кількох поколінь читачів вона формувала світогляди.

Записка: «Як довго Ви писали „Трохи пітьми“ і як Ви втримували в голові скільки сюжетів і образів? Де черпали ідеї і натхнення?»
Л.Д.: Скажу Вам по секрету, що у «Трохи пітьми» немає сюжетів, там є образи. Це була моя слабка сторона і ще й досі залишається. Писав я ї досить недовгий період часу. Сказав би, місяців 6. Я навіть не хочу посвячувати Вас у цю страшну кухню. Ви не повірите як твори виростають, як їх можуть письменники почати різати потім, як Франкенштейнів, розрізати на частини, на органи буквально. Ці органи довгий час можуть зберігатися в банках страшних, куди письменник ніколи би не пустив нікого подивитися. Наприклад, нирки роману «Намір» чи селезінка роману «Трохи пітьми». Скажу так, що роман «Трохи пітьми» є своєрідним Франкенштейном, який виник на стику між романами «Намір» і ще одним третім романом, який так і не з’явився. А втримувати в голові сюжети і образи це, мабуть, не вміння, а якесь прокляття, тому що ті люди, які вміють добре тримати все, вони одночасно гірше мислять послідовно. Це два таких табори, які протирічать собі. Ті, що мислять послідовно, — вони недобре будують сюжети.

Записка: «Де черпали ідеї та натхнення?»
Л.Д.: В мене було кілька кошмарних приятелів.

Записка: «Розкажи про вчора: атмосферу, концепцію, колегу по сцені.»
Л.Д.: Мова йде про вчорашній наш вечір з Андрієм Любкою. Вечір був фантастичний, великою мірою завдяки, власне, Андрієві Любці і Маркові Лівіну, тому що хлопці справді тримали клас і прийшла аудиторія, яка складалася на 95% дівчат. Моя аудиторія, вона складається з 60% дівчат. Я побачив, що таке аудиторія Андрія Любки. Я познайомився з ним як поетом, як ведучим, як модератором, і він фантастичний хлопець. Це дуже талановитий молодий автор, якого чекає велике майбутнє в українській літературі, і я сподіваюся також, і в світовій. Але зараз те, що він буде далі прогресувати, і те, що він буде ставати дедалі глибшим, — це очевидно. Він почав з дуже цікавого моменту творчості. Я вчора зрозумів його концепцію, він сказав, що почав свою творчість зі страху смерті, з того, що йому колись доведеться померти. Як поету йому доведеться померти, очевидно, молодим, і суть його поезії в тому, щоби виписати всі свої страхи. І так цим і займається. Очевидно, що людина, після того, коли випише всі свої страхи, вона буде братися за щораз цінніші, глибші, глобальніші теми, і він буде запалювати цей вогонь в серцях людей. І вже їх запалює.

Атмосфера була дуже хорошою, власне, було дуже багато людей, багато дівчат. Горіли свічки, передавалося на стіну зображення атомних вибухів, в перегук до мого оповідання.

Записка: «Чому „Точка неповернення“?»
Л.Д.: «Точка неповернення» — це, нажаль, пройдений етап нашої концепції, нашого творчого вечора. Я подумав, що прочитаю 3 оповідання, які будуть присвячені мандрівкам по світу, поїздкам в Єгипет, Індію, ще якісь місця. Там мали бути історії про любов, дружбу і про мандрівку. Але коли я приїхав вже в Полтаву і відчув атмосферу самого місця, то я відчув інші трошки настрої і, не відчуваючи докорів, змінив плани.

Записка: «Любко, де Ви черпаєте натхнення?»
Л.Д.: Немає простішої речі, ніж натхнення. Це коли Ти щось комусь даєш. І тоді до Тебе приходить. І те, що до Тебе приходить це і є натхнення. Все.

Записка: «Чим для Вас є самотність?»
Л.Д.: Самотність — це що завгодно. Це які завгодно почуття можуть бути, але в корені — це, боюсь сказати це вголос, але мушу сказати, це і егоїзм, і жадібність, і навіть заздрість. З одного боку це ніби наша природня потреба — бути самому з собою, заглянути вглиб себе, зупинитися, відпочити. З іншого боку — а чому ми втомлюємося від інших людей? Тому що, спілкуючись з іншими людьми, ми бачимо кожен раз усі наші недоліки. Самотність долається тим, що ми не відмахуємося, що у нас відбувається всередині, що ми намагаємося якось протидіяти тому, що ми менше заздримо, менше боїмося.

Записка: «Чи є у Вас певні ритуали, правила, звички при написанні твору?»
Л.Д.: Якась певна дисципліна є. Вона є в кожного письменника. Я пишу, як правило, зранку. В першій половині дня. Я стараюся не розповідати про те, що я пишу і не показувати нікому, поки я це не закінчив. І я стараюся не загадувати наперед як воно все буде. Такі от правила, вони дозволяють тримати трохи руку на пульсі, а це означає для автора пам’ятати, що не він є справжнім автором, а що він є лише ретранслятором. І коли входиш в такий спокійний настрій, то розумієш, що не від Тебе залежить чи буде написана ця оповідь чи роман. Єдине, що потрібно — це рішучість, наполегливість. Навіть якщо воно не пишеться, потрібно йти — далі, далі — і в якийсь момент запишеться.

Записка: «Хто для Вас Лавкрафт, і за кого голосували на цих виборах?»
Л.Д.: Певно хтось сподівається, що я голосував за Ктулху...


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій