преса

Автор: Євгенія Кононенко
Видання: Без цензури, газета

Радикальні персони й абсурдні персонажі

http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/330/culture/368.html
Іздрик. АМТМ . – Львів, Кальварія. – 2005.

Одна з найрадикальніших книжкових новинок літа-2005 – це книжка Іздрика «АМТМ». У даному випадку Іздриків витвір не можна назвати рятівним словом «текст», оскільки «АМТМ» – це не єдиний текст у лінгвістичному значенні цього слова, а скоріше поєднання кількох текстів. Із усього, і в першу чергу з назви, випливає, що Іздрика певною мірою ностальгійно потягло до витоків, до тих далеких часів, коли він здобував вищу освіту у Львівській політехніці, і тому доречніше було б говорити не про збірку, а про множину окремих текстів, поєднаних певною однорідністю й поділених на три підмножини, які можна вважати такими, що не перетинаються, і які мають назви: «Персони і персонажі», «Апарати і механізми» та «Ритуали/Архетипи/Артефакти». Це щодо формальної структури найрадикальнішої книжки сьогодення.

А щодо її філософсько-естетичного наповнення, то тут укотре доводиться констатувати: книжку написано в жанрі абсурдистського пародіювання абсурдної реальності.
Абсурд – це в першу чергу антиструктура. І тому післямова, написана знаково-скандальним критиком молодшої генерації Світланою Матвієнко, не прояснює непідготовленому читачеві антизміст «АМТМ», а ще більше абсурдизує його. Тому книжку Іздрика з усіма його героями й антигероями (здебільшого – друге), із архетипальним Окрю Іржоном і культовими жінками з титульного оповідання «Гвинтові сходи», енциклопедійним знанням життєвого дна, відповідної лексики та світової псевдокультури (Стопарда, Подерв’янського, раннього Іздрика) можна тлумачити амбівалентно. Або не тлумачити взагалі.

Коли одне й те саме може бути витлумачене як надзвичайно вартісне та як нічого не варте, це свідчить про одне: перед нами непересічне явище культури. Бо, знов-таки, що таке абсурд? Це коли у великій, проте скінченній множині можливих варіантів наявний той, який ні за яких обставин не є можливим. Більше того, коли саме цей нібито неможливий варіант виявляється єдино можливим. Саме цей варіант розробляє й досліджує Іздрик у своїй книжці «АМТМ», яка ще до написання була приречена стати культовою. А критика в особі поважного заокеанського авторитета пана Марка Павлишина характеризує Іздриків виріб як «його найрадикальніший досі текст».

Він також перший відзначив, що Іздрик зумів «все ж таки знайти ті самі табу, які ще можна зламати». Таке потрактування Іздрикового витвору є цілком припустимим. Та, на нашу думку, Іздрик пішов глибше: він не ламає табу, а відтворює світ без табу, імітуючи кінцевий (або первинний) стан культури, коли ще (або вже) все дозволено. Тобто стан абсурду.

Тепер Україна застигла у чеканні того, хто не менш блискуче зуміє здійснити прорив через абсурд. Бо ж трагедія української літератури, як, утім, і світової, полягає в тому, що тупикові, патові, абсурдистські ситуації розробляються в культурному просторі суттєво віртуозніше, ніж прорив із хаосу до бодай якоїсь гармонії.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій