преса

Автор: Євгенія Кононенко
Видання: Без цензури, газета

Радикальні персони й абсурдні персонажі

http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/330/culture/368.html
Іздрик. АМТМ . – Львів, Кальварія. – 2005.

Одна з найрадикальніших книжкових новинок літа-2005 – це книжка Іздрика «АМТМ». У даному випадку Іздриків витвір не можна назвати рятівним словом «текст», оскільки «АМТМ» – це не єдиний текст у лінгвістичному значенні цього слова, а скоріше поєднання кількох текстів. Із усього, і в першу чергу з назви, випливає, що Іздрика певною мірою ностальгійно потягло до витоків, до тих далеких часів, коли він здобував вищу освіту у Львівській політехніці, і тому доречніше було б говорити не про збірку, а про множину окремих текстів, поєднаних певною однорідністю й поділених на три підмножини, які можна вважати такими, що не перетинаються, і які мають назви: «Персони і персонажі», «Апарати і механізми» та «Ритуали/Архетипи/Артефакти». Це щодо формальної структури найрадикальнішої книжки сьогодення.

А щодо її філософсько-естетичного наповнення, то тут укотре доводиться констатувати: книжку написано в жанрі абсурдистського пародіювання абсурдної реальності.
Абсурд – це в першу чергу антиструктура. І тому післямова, написана знаково-скандальним критиком молодшої генерації Світланою Матвієнко, не прояснює непідготовленому читачеві антизміст «АМТМ», а ще більше абсурдизує його. Тому книжку Іздрика з усіма його героями й антигероями (здебільшого – друге), із архетипальним Окрю Іржоном і культовими жінками з титульного оповідання «Гвинтові сходи», енциклопедійним знанням життєвого дна, відповідної лексики та світової псевдокультури (Стопарда, Подерв’янського, раннього Іздрика) можна тлумачити амбівалентно. Або не тлумачити взагалі.

Коли одне й те саме може бути витлумачене як надзвичайно вартісне та як нічого не варте, це свідчить про одне: перед нами непересічне явище культури. Бо, знов-таки, що таке абсурд? Це коли у великій, проте скінченній множині можливих варіантів наявний той, який ні за яких обставин не є можливим. Більше того, коли саме цей нібито неможливий варіант виявляється єдино можливим. Саме цей варіант розробляє й досліджує Іздрик у своїй книжці «АМТМ», яка ще до написання була приречена стати культовою. А критика в особі поважного заокеанського авторитета пана Марка Павлишина характеризує Іздриків виріб як «його найрадикальніший досі текст».

Він також перший відзначив, що Іздрик зумів «все ж таки знайти ті самі табу, які ще можна зламати». Таке потрактування Іздрикового витвору є цілком припустимим. Та, на нашу думку, Іздрик пішов глибше: він не ламає табу, а відтворює світ без табу, імітуючи кінцевий (або первинний) стан культури, коли ще (або вже) все дозволено. Тобто стан абсурду.

Тепер Україна застигла у чеканні того, хто не менш блискуче зуміє здійснити прорив через абсурд. Бо ж трагедія української літератури, як, утім, і світової, полягає в тому, що тупикові, патові, абсурдистські ситуації розробляються в культурному просторі суттєво віртуозніше, ніж прорив із хаосу до бодай якоїсь гармонії.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій