преса

Автор: Діана Клочко
Видання: Обозреватель, ежеминутная интернет-газета

Любко Дереш: Писання – це алхімія, а не інженерія

ИНТЕРВЬЮ

Його інтерв`ю з`являються регулярно вже впровдовж чи не десяти років. Незалежно від виходу нових книжок, журналістам цікаво його розпитувати. Із власного досвіду знаю: спілкування завжди позитивне, у відповіді ніколи не буде й натяку на “чорнушність”, відсутнє бажання вразити особливим слівцем чи “припечатати” гарячою лексикою, однак несподіваний мовний зворот чи метафора – гарантовані.
Памятаю, як я,спантеличила київського перехожого запозиченим у Любки зворотом: на питання “котра година” (українською) відповіла “за квадранс п`ята”, щоб розсміятись і додати звично-столичне “чотири сорок п`ять”. Дереш – ім`я і людина – здається мені схожим на вітер. Доторк якого відчуваєш шкірою, підбираєш епітети та прикметники, щоб схарактеризувати, а вловити чи помацати, звісно, – не можеш.


- Любко, Вас давно цікавлять зміни, трансформації, мутації, метаморфози, Вам подобається описувати ці стани і процеси. Чи їх маєте у власному житті?
- Важко було б їх не мати. У людини, взагалі-то не такий уже й великий вибір – змінюватися або не змінюватися в ході життя, яке саме є квінтесенцією непостійності. Цей екзистенційний вибір веде в своєму ідеалі або до стану «спори», коли людина консервується в різних формах соліпсизму, або до розкриття назустріч зовнішньому, коли будь-яка мінливість світу є викликом нашій жорсткості, а фактично, егоїзму. Так що зміни є, бажаю лиш знаходити сили їх приймати.

- Ваш стиль – пізнаваний, а мова – мінлива. Де підслуховуєте діалоги, окремі слова чи фрази? Чи занотовуєте їх окремо, як власний лексикон?
- Я не топографічна істота, при всій любові до мап – користуватися ними не вмію. Це така ж загадка для мене, як і питання творчості. В моїй свідомості існує певна сяюча реторта з прозорими стінками, в якій час від часу проявляється потрібне. Я противник магії і ритуалізму в літературній роботі, по типу польових робіт чи польових нотаток. Дон Хуан був правий: Карлосу краще було не записувати. Всі потрібні слова знаходяться за півтори секунди до написання речення. Всі потрібні цитати приходять за півгодини до того, як сідаєш писати. Вони живі, і наче звірята, відчувають переміну тиску чи щось таке, і біжать у потрібному керунку. Власне, завдання літератора – нагнітати тиск в атмосфері психіки, а все інше стається само. Це ж алхімія, а не інженерія.

- Коли вийшов Ваш перший роман, здалося, що разом з Вами з`явиться ціла нова культура – т.зв “молодіжне письмо”. Однак сьогодні не бачимо, щоб 16-18 річні так активно і цікаво стартували. Та усі чекають на Годо … А Ви? Є очікування літературних відкриттів?
- Сьогодні, при поголовній доступності інтернету, гріх не сягнути по шедеври минулого. Духовна література світу, світська література всіх часів і народів. Хоча б по верхах охопити цей пласт. Бери читай, вивчай, структуруй, порівнюй, розрізняй. Хоча б для того, аби знати, що турбувало і як турбувало твоїх попередників, аби не бути геть зовсім вже бандерлогом, не бути безпам`ятним. А то життя пройде, а виявиться, що відповідь була поруч. Борхес підрахував, скільки життєво необхідних книг людина мусить прочитати, і скільки вона здатна вмістити в себе за життя. Здається, чотири тисячі – це те, на що ми здатні. Чекати в бездіяльності – немає часу. Віта бревіс.

- Певний час Ви були частиною літтусовкb, а потім – поволі відійшли й зникли. У мандри? У самотність? У доросле трудове життя?
- В інші позиції. Позиція тусовки, якщо вона й існує реально, а не лише як зворот мови в журналістів, – це бодріярівська імітація обміну. Трупність, пліснявість, процеси бродіння, квашення і гниття. Я противник консервації, а тусовка якраз консервується.

- Не скажу, що Ви були улюбленцем дівчат, однак і не без того, фан-клуб потрохи формувався. Чи відчуваєте потребу в читачеві, котрий «фанатіє», чи у такому, хто Вас читає, цитує, ставить питання?
- Безумовно,відчуваю. Я маю певний багаж, який потрібно віддати людям мого покоління. Я готовий відповідати на запитання, тому що у мене є відповіді.

- Минув сезон зимових свят – вони були для Вас щасливими? Веселими? Не читала, щоб цікавились якимись етнічними забавами, однак запитую саме про них, чи вони Вас тішать?
- Це були прекрасні свята. Львів дихає набожністю. Мене навчили співати колядок, яких я не чув ніколи в житті. Старався побільше почути всього – співів у церкві, колядок, вертепів, хорів. Звук свята – ось що по справжньому важливо.

- Чи маєте улюбленого поета, чиї вірші читаєте виключно «для себе»?
- Хоч я і не великий знавець японської поезії, часом люблю перечитувати вірш «Kojo no tsuki» («Місяць над руїнами замку») молодого японського самурая-поета, чиє ім`я я ніяк не запам`ятаю. Кілька музикантів сучасності, наприклад, Телоніус Монк, чи група «Скорпіонс», клали цей вірш на музику, і кожен раз виходило дивовижно добре.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій