преса

Автор: Іван Коломієць
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

Рецензія:«Велика Ілюзія»

http://www.sumno.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1144&Itemid=42

14.04.06
Рецензування класиків - справа завжди невдячна. Особливо класиків хрестоматійних (звичайно, в кращому значенні цього слова). Ну скажіть, що можна написати про книжку, яку вже добрі півстоліття либонь вивчають в школі? Залишається тільки додати свій голос до численної когорти схвальних відгуків або цілеспрямовано паплюжити ім'я хрестоматійного класика, сподіваючись на епатажні лаври критика-оригінала. Хоча цей роман такий, що хочеш-нехочеш, а мусиш піти першим шляхом. Безумовно, він стане культурним шоком для всіх, хто його прочитає, так пристрасно й натхненно можуть писати лише в 20 років, а саме стільки було його авторові, коли він "одного недільного ранку" прокинувся знаменитим (sic!!!).
Цей роман (красиво звучить фінською мовою - "Suuri illusioni", «Велика Ілюзія») "ковтається" буквально на одному диханні. Це драма, яка розгортається з головним героєм - маґістром Гелласом: він закоханий зі взаємністю, але безнадійно. Адже його першою жінкою була набагато досвідченіша за нього, невиліковно хвора, яка мстила всім за свою хворобу, цілеспрямовано заражаючи всіх, кого могла. Зрештою, останній її коханець - ще зовсім молодий юнак, дізнавшись про хворобу, розвернув автомобіль в якому вони їхали, й спрямував його на повній швидкості з обриву. Маґістр Геллас потім часто приходитиме на його могилу, думаючи, що це він мав би так зробити, але змушений буде жити й страждати, ховаючи це під маскою цинізму. З відомих причин він не може нічого вдіяти, проте в нього на столі стоїть її портрет, а біля нього - засохла троянда у вазі. Вельми символічно. Зрештою, він в гарячці віддає його своєму другові - теж закоханому в ту ж саму жінку, ім'я якої - Каритас. Сама ж вона вважає себе модерновою: малює губи, аби показати, що зважується робити це, незважаючи на всі заборони; є такою самою вільнодумною, як й будь-який чоловік, коли це стосується її власної комфортності; вивчає соціологію; користується своїм виборчим правом; захоплюється модерновою поезією ("Ґете був старий міщанський віслюк, а Кант - комівояжер із хворою печінкою"), а свої сни вона вивчає психоаналітично й навіює собі, що вона здорова й гарна, що, вочевидь, їй дуже добре вдається, хоча від кохання страждає й вона сама. Зважте, що роман написано 1928 року, а дія відбувається в тоді ще консервативній Фінляндії.
Цей роман примушує задуматись про природу людських стосунків, про те, хто ми є, та чого прагнемо, а також про те, що ховається насправді під масками, які люди так охоче носять. Можливо, роман дійсно написаний по-дитячому сентиментально та безпосередньо, як це зазначає автор в передмові, але, безумовно, це скоріше можна віднести до його плюсів, ніж до мінусів, як тут вже було сказано, так писати можна лише в 20 років, й читати - теж.
Й на останок, спеціально для нашого аполітичного видання, перефразовуючи рекламу однієї політичної партії, яка з тріском пролетіла на цих виборах, естетизація запущеного сифілісу - це круто!



Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій