преса

Автор: Тарас Федюк
Видання: BBC Україна

Несподіваний і загадковий Дереш

BBC: рецензія на книгу "Миротворець"
20.11.2013

Любко Дереш. Миротворець. Львів. Кальварія. 2013.

Видавництво анонсує "несподіваного та трохи загадкового Дереша". Це – правда, особливо щодо першої (на мій погляд найсильнішої) повісті "Дивна історія Стефана Лянґе". Я б навіть сказав, що ця річ – спроба творення власної міфології, спроба по-новому глянути на світ Божий і зазирнути у його сакральні глибини. Взагалі, у творчості Дереша не бракує бродськівського "величия замысла", а й радше є певний надлишок. І це добре, бо як би банально не звучало – лише велика мета може призвести до великих відкриттів. Його герої переймаються пошуком ідеального знання, абсолютної істини, всі вони так чи інакше приходять до Бога, а дехто з героїв (Себастьян Штукенгайзен у повісті "Дивна історія Стефана Лянґе") і стають (чи то виявляються ) Богом. "Батько вважав, що у Дуклі народився Сам Бог, власною особою".
Статті
ВВС Україна оголосила "Довгі списки" Книги року ВВС-2013
Книга року ВВС - 2013
Теґи
Книга року ВВС, Культура, Література
Не переказуючи зміст та не відбиваючи читача від охоти читати, скажу, що ця повість "найзатемненіша" серед трьох пропонованих речей. Ідеальна біографія генія-філолога, геніальність якого автор свідомо ідеалізує від перших кроків до написання восьми віршів "Адамового яблука" з яких пішло все знання світу включно з інтернетом і мобільним зв’язком і всім що маємо. Мова (універсальна прамова) як те, що було спочатку – ідея не нова, але автор, на жаль, не пропонує чогось іншого, зате атеїст Лянґе, розшукуючи сліди "загубленого" Штукенгайзера і його загадкових творів, приходить до Бога. Та й Бог приходить до Лянґе: "Господи, - звернувся Лянге, і сльози накотили йому на очі. – Невже Ти прийшов сюди заради мене? Чому я не відчуваю вдячності? Чому моє серце таке тверде?". Далі все відбувається в надриві і маренні. Та й не дивно, тут не лише у героя, а й у читача "дах зірве". Герой гине. Його "булгаковська" смерть, як і перед тим "вайлдівські" глюки з портретами свідчать, що персонажі Дереша страждають не на рівному місці.
Загалом, створити містичну, "затемнену", "закручену" річ письменникові вдалось, але намагання творити свій міф на території канонічного міфу з допомогою міфотворчих намагань попередників – не дуже. Втім, читачеві, який нічого не боїться, включно з рясніючими мовними штампами на кшталт: "він був пізньою, хоч і дуже сподіваною дитиною", "так і не подарувавши йому спадкоємця", "старий Штукенгайзен дбав про те, аби син дістав належну освіту", "у нас з нею трапився бурхливий роман" і.т.д., і.т.п. текст буде цікавий.

Менш переконливим видалось мені оповідання "Миротворець", яке й дало назву книзі. Ідея самотності генія – стара, як світ, та й до того ж обрати для реалізації такої ідеї автора ядерної бомби Оппенгеймера – не дуже вдалий крок. Знаєте, є люди для яких самотність – це недосяжні розкоші. А щодо "страждань" з приводу винайдення страшної зброї і причетності через цей винахід до вбивства сотень тисяч людей, то і про це вже говорено не раз, хоча люди науки – люди азартні і азарт часом вище "мук сумління". От збожеволів же пілот, який скинув атомну бомбу в 45-му, а Оппенгеймер, якщо не помиляюсь, помер "здоровенький".

Повість "Святий Христофоре, молися за нас" – вочевидь з авторового досвіду. Якщо коротко – сервер з Одеси Раскатов заробляє свої гроші, навчаючи туристів своїм вмінням. Навколо нього – росіяни, які теж заробляють тим-сим. Письменник Смоковнік, до прикладу, пише свій роман… До нього й приїздить вагітна наречена Вероніка, яка Смоковніку вже не дуже й потрібна. Наш серфінгіст Раскатов на відміну від пофігіста Смоковніка закохується у Вероніку і вона залишається з ним, перед тим, намалювавши на стіні орендована квартири майбутнього чоловіка чудову ікону святого Христофора, яка й привела, зрештою, одеського сервера до Бога. Скажу одверто, ця повість здалась мені найменш вдалою. Чаювання-випивання-споживання місцевої їжі, безкінечне "набивання косяків"… Ну, на Бога, люди добрі, ці "косяки" в нашій літературі вже поперек горла, куди не кинь – "косяк". "Дурі" багато, а кайфу мало.
Не рятує повість і "величие замысла" – пошуки сервером Раскатовим вкупі з програмістом Артьомом "абсолютної істини". Ці пошуки – невмотивовано розпочавшись у першій половині повісті, так само невмотивовано закінчуються у другій. Залишається хіба що бажання Раскатова змінитись. І він змінюється. Небагато, але хоч щось.