преса

Автор: Ірина Славінська
Видання: Українська правда, Інтернет-видання

Книжки жовтня:Рябчук, Дереш і французьке виховання

Книжки жовтня: Рябчук, Дереш і французьке виховання
30.10.2013

Жовтень - добра пора для дочитування недочитаних за вересень новинок. Цього місяця "Українська правда. Життя" опановує новий роман Юрія Макарова в новому легальному електронному форматі, читає добрий нон-фікшн і незвичного Любка Дереша.

Контекст:

Любко Дереш цього року здивував якимось шаленим темпом прем’єр. Після довгого мовчання, поки писалася "Голова Якова", котру неоднозначно зустріли критики – аж дві книжки. Це щойно прочитана мною збірка оповідань "Миротворець" та ще не дочитаний роман "Остання любов Асури Махараджа".

До речі, фрагменти цих книжок "Українська правда. Життя" публікувала ще до початку нового літературного сезону. Зараз ці книжки цілком легально можна прочитати в електронному варіанті тут.

Я пам’ятаю, як у нещодавньому інтерв’ю Любко Дереш пояснював, що переживає шлях перетворення себе як письменника.

Очевидно, "Голова Якова" в цьому контексті постає як текст перехідного періоду. Натомість "Миротворець" демонструє декілька нових симптомів зміни авторського стилю та стану українського ринку взагалі. Наприклад, тренду публікації оповідань.


Що мені сподобалося:

"Миротворець" - це збірка трьох оповідань, де ідеться про три приклади набуття нового (духовного) досвіду. Тема звична з часу появи "Голови Якова", але більш стравна для любителів "класичного" Любка Дереша.

Мені особисто сподобалося найперше оповідання збірки – "Дивна історія Стафана Лянґе".

Цей текст є, я б сказала, інтелектуальним детективом. У ньому можна рознюхати нотки всього того, що люблять читачі Умберто Еко. Якщо брати українські приклади – то читачі впізнають нотки Юрія Андруховича та Юрія Винничука, тобто тих їхніх книжок, де містяться ігри з містифікаціями на тему історії.

"Дивна історія Стефана Лянґе" - це історія аспіранта Віденського університету, котрий вирушає до Львова шукати слідів широко цитованого, але направду нікому не відомого мовознавця Себастьяна Штукенгайзена, родом з Дуклі.

Оповідання містить низку вставних текстів. Наприклад, біографію Себастьяна Штукенгайзена. А також – цитати з його досліджень, нотатки самого Стефана Лянґе та інше.

Протягом читання не полишає відчуття неймовірного безумства, що відбувається просто "на очах" у зачарованого читача. Дуже доречно тут згадати про суто львівські містифікації на кшталт вигаданої біографії Богдана-Ігора Антонича в "Дванадцяти обручах" Юрія Андруховича.

Стафан Лянґе іде в своєрідне усамітнення, відмовляючись від своїх попередніх взаємин із миром. Він же виявляє, що писання та читання Себастьяна Штукенгайзена – це мало чи не святе письмо. І що сам Себастьян Штукенгайзен – Бог. Його портрет, як ікона, висить на чільному місці гуртожитської кімнати. Подібних веселих елементів дуже багато.

Кумедна і ледь-ледь, як мені звучало, іронічна історія божевілля юного аспіранта наприкінці, як це часто буває в текстах Любка Дереша, перетворюється на розмисли про те, що насправді Штукенгайзен знайшов базову прамову та сягнув справжнього знання.

І що написаний таємний текст, який би розкривав усе, що було і буде, він поділив і розіслав своїм довіреним людям-вченим. І вони зробили на основі свого знання, наприклад, ядерну бомбу. Або виграли війну. Або інші корисні речі.

"Дивна історія Стефана Лянґе" - оповідання, яке буквально "ковтається", включно з дещо лінивим, але доволі дотепним фіналом-нібито-авторським-коментарем. Але цей коментар є найбільш адекватною стратегією прочитання решти книжки: "знайти власну відповідь, яка принесе повне, виняткове задоволення і впокоєння".

Що мені не дуже сподобалося:

Решта оповідань – тобто "Миротворець" і "Святий Христофоре, молися за нас".

"Миротворець" - історія про юного науковця Опенгеймера, котрий присутній при випробуваннях щойно ним винайденої атомної бомби. Хронотоп – секретна база, 1945 рік, от-от спричиниться катастрофа в Хіросімі та Нагасакі.

Оповідання "Миротворець" великою мірою продовжує тему та мотиви першого оповідання збірки. Молодий вчений в центрі кадру, науковий талант як своєрідна стигма, дослідження як своєрідна відмова від миру.

Головна відмінність – вводиться тема відповідальності за вчинене та наукової роботи як творчості та задоволення власного марнославства.

Попри те, що це оповідання, здається, мало на меті показати психологічні порухи людини, котра зробила винахід, який необоротно змінить долю людства, з психологією не дуже й склалося. Але декілька вдалих сторінок там є.

"Святий Христофоре, молися за нас" - найбільш "близький" і "звичний" за хронотопом текст.

У центрі фігурують молоді дауншифтери-серфери, котрі в "мертвий сезон" на тлі екзотичних пейзажів вивчають давні тексти. Юні хлопці читають і роблять висновки про існування базового коду всіх мов і всіх культур. І пишуть таку собі "вікіпедію", де знання можна було би структурувати в своєрідне дерево.

Святий Христофор фігурує на початку оповідання як фрагмент тексту в нібито енциклопедичному стилі. Потім стає зрозуміло, що це могла би бути стаття в тому "дереві знань".

Далі - описи низки інтелектуальних і суто житейських пригод, які мають ніби між собою римуватися. Як, наприклад, стан спокою та гармонії центральних персонажів і вагітність їхніх подруг. І подібне.

Оці два оповідання читати важче. Не через складність стилю або тематики, а через надмірну повторюваність мотивів, які вже відчитались у найпершому оповіданні.

Хоча, якби тут біля мене стояв би Любко Дереш, то він при припустив, що вся ця рецепція говорить більше про мене, ніж про його тексти.

На цьому й зупинімося, вважаючи читання "Миротворця" ще одним способом подивитись у дзеркало.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій