преса

Любко Дереш:Література – це певна форма обов’язку

http://mjoy.ua/lyubko-deresh-literatura.html

«Хороша проза подібна до айсбергу, сім восьмих котрого заховано під водою» (Ернест Хемінгуей). Сьогодні у студії MJoy Radio 28-річний автор семи прозових творів Любко Дереш. Свій перший роман він написав у віці 16 років. Сьогодні ж його твори перекладені польською, німецькою, італійською, сербською та іншими мовами світу. Хтось полюбляє його прозу, хтось ставиться до неї скептично. Про це та інше у ексклюзивному інтерв’ю із Любком Дерешом.

— Перше і, напевно, найпоширеніше до вас запитання, з чого почалася ваша письменницька діяльність
— Вітаю. Моя письменницька діяльність почалася із найганебнішого, що може бути в житті письменника – це з плагіату. Цей плагіат мав місце, коли мені було 12 років, і він виглядав наступним чином: я дивився чергову серію серіалу «Twin peaks», після чого йшов в свою кімнату, де у мене була така шкіряна книжечка, і в неї я писав приблизно таке: «Twin peaks. Любко Дереш. Частина перша». Таким чином, це були перші мої спроби описати свої відчуття. Тоді, на той момент, я розумів письменницьку діяльність, як спроби описати ті відчуття, з якими я стикаюся.
— Побутує думка, що сучасна українська література – занадто вульгаризована. Як ви ставитеся до опису еротичних сцен у літературі?
— Я, на жаль, один з тих, хто доклався до її вульгаризації. Я докладався, власне, самими вульгарними словами, описанням сцен. Певний життєвий досвід накопичився у моєму житті, і призвів закономірно до того, що я просто відмовився від ряду речей у літературі. Зокрема, я відмовився від прямолінійних ефектів. Сама ідея вульгарності мені зараз видається доволі чужою. Слово настільки сильне, що не потрібно аж так входити в такі низькі рівні його звучання, щоб викликати ось ці низькі реакції

— Можливо, дещо не коректне запитання, але чи вживаєте ви щось на кшталт алкоголю чи якихось психотропних речовин перед написанням?
— Я є категоричним противником такого підходу до літератури. Вважаю, що, принаймні, цей шлях він вже є не актуальним. Чи, принаймні, для мене він є не актуальним. Це шлях на зношення. Набагато сильніші ефекти до письменника приходять тоді, коли він намагається жити більш впорядкованим життям. Почуття розганяються тоді, коли вони звільняються від оцього надмірного навантаження якраз ззовні. Нам здається, що свобода – це, коли ми можемо не дотримуватись якихось правил і законів, а виявляється навпаки. Мій досвід свідчить, що свобода – це тоді, коли ти можеш слідувати певним правилам, і тоді з тебе «взятки гладки».

— Хто є Любко Дереш поза межами письменницької діяльності?
— Вже немає більше Любка Дереша поза межами письменницької діяльності (сміється, прим. MJoy Radio). Принаймні, я стараюся, щоб цієї різниці між мною поза літературою й у літературі, щоб її не було або вона ставала все меншою. До якогось моменту, для мене література була певним хобі. Але для мене було багато цікавих інших речей, якими міг займатися. В якийсь момент мені довелось робити вибір, як же я збираюся жити далі, що я збираюся цією літературою робити, що я збираюся сказати своїм читачам, для чого я взагалі це роблю, яка моя мотивація? І, коли я зрозумів, що література є для мене певною формою обов’язку, тоді зникли усі питання, хто я поза літературою.

Повна версія інтерв’ю із Любком Дерешом: