преса

Автор: Роман Гривінський
Видання: День, газета

Письменник — як лікар, учитель і миротворець

Любко Дереш — про свої нові книжки, людську природу, добро і зло
№178, (2013)
03.10.2013

Повну залу шанувальників зібрала перша київська презентація двох нових книжок сучасного українського письменника Любка Дереша, що відбулася нещодавно у книгарні «Є».

Автор представив збірку повістей та оповідань «Миротворець», назву якій дав твір про «батька» атомної бомби Роберта Оппенгеймера та роман «Остання любов Асури Махараджа» — розповідь про те, як демон із «нижніх світів», що займався науковим дослідженням людських емоцій, закохався у прекрасну землянку і вирішив здійснити подорож у світ людей. Обидві книжки можна вважати частиною «Синайського циклу» (впродовж майже року Любко Дереш жив у Єгипті), завершити який має збірка коротких оповідей. За словами автора, ці твори об’єднує тема зустрічі людини з істиною, Богом, з певною реальністю... Після закінчення презентації і тривалої автограф-сесії про роль письменника у суспільстві, цінність подорожей, а також про власні враження від роботи над останніми книжками Любко Дереш розповів «Дню».

— Любко, тривалий час вас переслідує образ літературного вундеркінда. Сьогодні вам 29 років. Як змінилася ваша творчість, і чи можна сказати, що подорослішав і ваш читач?

— Говорити про кардинальну зміну віку аудиторії поки що проблематично. Можливо, трохи збільшилася кількість читачів старшого і приблизно мого віку, але загалом моя аудиторія (і таких письменників, як Сергій Жадан, Юрій Андрухович) залишається майже незмінною. Зазвичай 80% людей, що приходять на зустрічі, це студенти. Але сподіваюся, завдяки тому, що трохи змінюються теми моїх творів і спосіб їх розкриття, вони стануть ближчими й старшій аудиторії. Для мене це важливо. В останніх книжках я намагався з більшою відповідальністю ставитися до своєї роботи й заглибитися в якісь сутнісні речі, дослідити екзистенцію людини.

— У оповіданні «Миротворець» ви вперше зробили головним героєм твору реальну історичну постать. Які враження у вас залишилися від цієї роботи?

— Мені було дуже цікаво, бо довелося працювати з біографічним матеріалом, документами, свідченнями. Крізь усе це проступають різні обличчя, характери людей. Їхнє багатство і різноманіття наштовхує на думку про те, наскільки фантазія Творця і самого життя перевершує твою власну. Для мене це був досвід своєрідного упокорення перед дійсністю та історією.

— У своїх творах ви часто згадуєте різних музикантів, філософів, письменників і, вочевидь, таким чином спонукаєте читача постійно звертатися до енциклопедії. Наскільки такий художній засіб важливий для вас?

— Якщо дійсно так стається, що читач не відмахується, а звертається до енциклопедії, для мене це вже невеличкий успіх. Загалом такі посилання виникають у моїх творах мимоволі. В принципі, є праці, де їх взагалі немає (не можна сказати, що це визначальна риса моєї ідентичності як автора). Є речі значно фундаментальніші. Таким чином я скоріше створюю своєрідний декор, в якому частина читачів може почувати себе затишно. Крім того, це дає можливість розділити з аудиторією якісь мої культурні інтереси.

— У романі «Остання любов Асури Махараджа» демон перетворюється на людину для того, щоб пізнати людську природу. Чи доречними є розмови про постгуманізм?

— Думаю, що людина завжди залишатиметься людиною. Йдеться скоріше не про еволюцію, а про деградацію. Людина — це істота, яка балансує, знаходиться на вістрі, з якого постійно ризикує впасти. Бути людиною — означає протидіяти цьому падінню, постійно підійматися. Історія показує, що так було завжди. Можна припустити, що боротьба за баланс триватиме й надалі, хіба що з року в рік вона буде все важчою. Саме це, а не зовнішні форми, і є суттю людини. Можливо, колись з’являться якісь дивовижні імплантати, штучні тіла, але поки не змінюватимуться наші бажання, сутність людини залишатиметься тією ж. Еволюція людини — це еволюція її бажань.

— У своїх творах ви порушуєте питання добра і зла, моралі. Наприклад, у давньоіндійській культурі, до якої ви апелюєте у щойно згаданому романі, уявлення про певну етичну систему було невід’ємним горизонтом повсякденності, однак зараз такі питання кожна людина вирішує для себе самостійно. Чи можна сьогодні говорити про щось як про однозначно добре або погане?

— Якщо ми хочемо зберегти себе, зберегти розум і свідомість своїх дітей і близьких, ми повинні дбати і говорити про ці речі. Про українців можна сказати, що вони будуть останніми, хто вирішить відмовитися від традиційних цінностей, що завжди були притаманні нашому серцю. Мені здається, ми ще не втратили здатності на якомусь інстинктивному рівні відрізняти прийнятне, те, що до душі, від неприйнятного, від того, що проти серця. Думаю, що це ті речі, про які варто говорити передусім — надто багато уваги приділяють зовнішньому прогресу, зовнішнім правам і свободам і дуже мало говорять про внутрішній прогрес і розвиток. Маємо замислюватися не лише про свободи, а й про обов’язки. Саме це відрізняє сучасну людину від тварини і від якихось первісних форм життя. Нові технології, Інтернет аж ніяк не убезпечують людство від існування на рівні тубільців — коли ми, наприклад, обмінюємося односкладовими повідомленнями у чаті з такими ж «односкладовими» емоціями та «односкладовими» думками. Можливість «падіння», відходу «в самоволку» була присутня у всі часи. Маргінали були завжди, але зараз ними стали 99% людей. Маргінальні цінності створюють враження свободи, але насправді це «бєспрєдєл», який не має ніякої вираженої цілі, що її можна було б прагнути. Ті горизонти, які задають сучасні філософи, навряд чи можуть претендувати на якусь «позачасовість», вони — ситуативні.

— В чому, на ваш погляд, полягає суспільна функція письменника?

— На жаль, вона стає все більш декоративною — письменник стає своєрідним модератором у насолодах. Він розповідає про свої насолоди і вказує на шляхи, якими можуть насолоджуватися читачі. Ці насолоди мають ігровий характер — і не в значенні game, що має певні правила, а в значенні play, коли ти просто розважаєшся заради самого процесу. І це — не той стан, що формує людину, дозволяє їй здійснювати якусь життєву екзистенційну діяльність всередині себе, внутрішню роботу. Це те, що відволікає її від цієї роботи. Мені здається, функції письменника повинні бути чимось схожими до функцій лікаря, вчителя, миротворця. Письменник — це людина, яка повинна вміти бачити певну цілісність, єдину картину і бути здатною доносити її до читача — чи у формі «ліків» чи просто у вигляді особистих досвідів і переживань, якими автор ділиться з аудиторією. Коли людина побачить цілісність, тоді play, у який вона занурена, може стати їй впоперек горла, і вона отримає якесь пробудження, відчує знову ґрунт під ногами. Почуття такої «пружної» взаємодії з людьми — це те, заради чого письменнику варто жити.

— В одному інтерв’ю ви сказали, що у ваших творах присутній символічний рівень. Про що йдеться, і яку функцію він виконує?

— Існує якийсь додатковий пласт, що розкривається, коли книжку вже прочитано і читач розмірковує над нею. Для того щоб полегшити цей процес, я намагаюся згущувати деякі змісти, перетворюючи їх на символи. Можна навіть сказати, що нерідко вони скоріше згущуються самі по собі, ніж в результаті моєї діяльності. Буває, що вже після того, як книжку написано, я несподівано відкриваю для себе, що в ній, окрім, власне, сюжету і певних очевидних смислів, що за ним стоять, присутній рівень притчі, якого я, відверто кажучи, не очікував там побачити.

— Поясніть, чому впродовж останнього часу ви так багато мандрували? Що дали вам подорожі?

— Як і кожен мандрівник, я хотів трішки побачити світ, поспілкуватися з людьми. Власне, досвід спілкування виявився дуже цінним. Подорожі звільняють від якихось шаблонних уявлень про те, як потрібно мислити і жити, як людина має почувати себе у світі. Ми звикли до певного усталеного розуміння щастя: чоловік, людина 20—30 років, в Україні повинен прагнути ось цього і цього. У нашому суспільстві присутній сильний страх спробувати інший смак щастя. Але виявляється, що є й інші його різновиди, які дають значно більшу віддушину. Це — таке щастя, заради якого можна пожертвувати дуже багатьма речами, в тому числі матеріальним комфортом, успіхом, славою, якимись знаннями. Існують значно серйозніші речі, про які, на жаль, ми не замислюємося...

Електронні версії нових книжок Любка Дереша можна придбати ексклюзивно на Bookland.com за спеціальною ціною 29,99 грн за обидві книжки

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій