преса

Автор: Влад Требуня
Видання: Галицький кореспондент, суспільно-політичний тижневик

Любко ДЕРЕШ: Я вірю у прийдешні позитивні зміни...


Любко ДЕРЕШ: «Я вірю у прийдешні позитивні зміни світу»


Любко Дереш - один з феноменів сучасної української літератури. В сімнадцять років його перший роман «Культ» вибухнув у літературному середовищі бомбою, відлуння якої чути дотепер. Сьогодні Любко є одним з найбільш затребуваних читачем авторів. Останній роман «Голова Якова» Дереш писав п'ять років. Тривалу історію написання нової книжки сам автор пояснює так: «За царя Гороха, коли людей було трохи, роман «Голова Якова» мав назву «Як стати Богом і не заплакати». Тоді я ще не знав, що цей роман стане для мене однією з найзапекліших (і найтриваліших) робіт над літературним твором. За п'ять років, поки писався роман, я встиг зненавидіти літературу, простити їй все і знову полюбити, заблукати у власному творінні і щасливо віднайтися, врешті, розчинити готовий уже роман «Як стати Богом...» у кислоті і випити, у найкращих традиціях 60-х, цю юшку до дна. Рукописи хоч і не горять, зате добре розчиняються».
- Дивний для мене цей феномен: перший свій роман ти назвав "Культ" - і одразу він став культовим. Ти настільки володієш енергією слів?
Боюсь, я нічим не володію в цьому світі. Наскільки я не сподівався, що роман стане культовим, настільки ж непередбачуваною була реакція світу на всі інші слова. Знаєш, я не вірю в маркетинг, але так само я мало вірю в те, що магія слів може привести туди, куди ти дійсно прагнеш. Більше вірю в Того, Хто вкладає слова в нас.
- Як ти думаєш, чому Той, Хто вкладає слова в нас, тобі довірив більше, ніж багатьом іншим?
Я думаю, Він довіряє всім однаково, але не кожен довіряє Йому. Багатьом самим хочеться спробувати себе в Його ролі і вершити, як вершить Він. По собі знаю, що з цього моменту й починається лажа.
Любко ДЕРЕШ
- На тебе в 17 років впав великий тягар людської уваги, який ти несеш і зараз. Як ти це переживаєш? Тобі взагалі подобається слава?
По-різному. Іноді мені здається, що доля мене спеціально ставила в дивні і не завжди симпатичні ситуації, щоб я міг максимально спокійно переносити оцей надмір уваги до власної персони. Цю думку допоміг розвинути мій старший товариш і вчитель Віталій Васильович Семенцов, театральний режисер. Він розповів, що в акторів є така річ, як публічна самотність, тобто вміння належати самому собі в той момент, коли на тебе дивляться сотні глядачів. Не віддаватися на чужу волю і не "плюсувати" - публічна самотність якраз про це. Життя мене саме привело до цієї позиції, і волею-неволею доводиться її тримати. Слава - дивна тітка. Про неї не можна думати, що вона твоя, інакше отримаєш ляпаса.
- Ти багато втратив друзів з того "докультового" життя? Мідні Буки (містечко, в якому розгортаються події роману "Культ" - ред.), де вони зараз?
Зараз мої Мідні Буки десь на Синаї. Я б сказав навпаки, що за цей час я багато друзів здобув. Велике щастя виявити, що люди залишалися друзями незалежно від того, в які ситуації я потрапляв. Публічна самотність - вона також про чесність з собою. Оскільки показує, що ти робиш для себе, а що на публіку. І не має значення, чи публіка - це тисяча людей, чи твоя кохана.
- Коли ти бачиш, що хтось фальшує чи ще щось таке, як реагуєш?
Спокійно. Я намагаюсь зайвий раз не нервувати ні з якого приводу. Інакше кожного разу, коли б я бачив себе біля дзеркала, я б плював у цю брехливу пику.
- Знову ж про твій ранній старт. Його потужність одразу викинула тебе у дорослий письменницький світ. Як ти ділиш покоління?
Я ділю покоління за рівнем культурності. Культура для мене означає обізнаність у тому, для чого призначено це життя. Я вважаю своїм поколінням людей, які зуміли переступити через постмодерн у щось на кшталт об'ємної свідомості. Покоління, яке було до нас в культурному сенсі, - це покоління, спустошене постмодерним світовідчуттям: відчуттям, що все вже було, що автор помер, що святе дорівнює грішному і що все дозволено. Дійсно, дозволено все. Але за відповідну ціну. Об'ємне сприйняття дозволяє дивитися на світ не плоско, а в перспективі. В якомусь сенсі моє покоління - це покоління абсолютних оптимістів.
- Твоє покоління має якісь часові рамки?
Його реліктовий край - це люди віку Сергія Жадана, в яких ранковий косяк є запорукою ефективного бізнесу. А внутрішня його частина зараз тільки-тільки входить в інтернет під екзотично-романтичними ніками і навіть не підозрює, що поглинає інформацію в сотні разів швидше, ніж їх батьки, і в таких масштабах, яких в сучасному світі ще не було. І ті, і ті знайшли основу для непохитного оптимізму. І ті, і ті знають: світ віртуальний.
- Навала інформації, яка росте з кожним днем в геометричній прогресії, до чого призведе? Це загроза чи благо?
Ця навала інформації кричить нам: часу вкрай обмаль! Більше не можна займатися дурнею! Потрібно терміново розібратися, що є головним у цій мішанині інформації. Вийти на чисте джерело, на джерело, якому можна довіряти. Це якісь новітні закони кіберсерфінгу - вчитися відбирати потоки інформації, вчитися слідувати за потоком чи проти потоку, наважуватися йти до кінця... Я думаю, наявність цього безміру інформації - це благо у вигляді копняка. Можна раз і назавжди розпрощатися з ілюзією, що колись ти прочитаєш всіх нобелівських лауреатів чи переглянеш сто найкращих фільмів за версією "Нью-Йорк Таймс", тому що інформації стає все більше і більше. Це все дозволяє виразно відчути, що потрібно зосередитись на найголовнішому. І це змушує включати розум і зі скрипом думати, що ж найголовніше. Розставляти пріоритети, самовизначатися, самостановитися. Закон рівноваги невблаганний: навала інформації в якийсь момент переросте в таку ж кількість діяльності. Але - вже у новій якості. Потрібно бути готовим до цього переходу. Я думаю, інтернет зараз дає таку можливість.
- На чому ти зараз зосереджений?
Хочу закінчити збірку оповідань до осені. Конкретно зараз - організовуюсь для туру з презентацією нової книжки.
Ти згадував, що остання твоя книга "Голова Якова" забрала в тебе п'ять років життя і ти встиг декілька разів зненавидіти літературу. Зараз ти вже до осені плануєш закінчити збірку нових оповідань. Що тобою гонить - видавці, талант всередині, що?
Гонять вітри полегшення, коли з серця спадає щось важке. Після завершення "Голови Якова" хочеться писати щось нове, інакше, рухатися сміливо.
- Наскільки я зрозумів, ти зараз живеш на Синаї, розкажи детальніше про свою подорож.
На цій святій землі добре працюється. Я приїхав туди на тиждень відпочити від Києва, а залишився на рік з гаком. Це пустельні краї, де-не-де тут живуть бедуїни, мене зовнішньо часто приймають за єгиптянина. Напевне, це доля.
- Ти справді трохи подібний на єгиптянина. Нема відчуття, що ти жив там у минулому житті?
Вже сам не знаю: сяду борщ їсти - так смакує, що здається, в минулому житті їв; піду по Львову погуляти - здається, точно колись вже тут гуляв.
- Зиму, наскільки я знаю, ти провів в Індії. Це був відпочинок чи все-таки паломництво для певних досвідів?
Моя дружина ніколи не була там, я хотів зробити їй подарунок. А взагалі, Індія, з якою б ти метою не приїжджав, починає передавати тобі екзистенційний досвід ще в аеропорті. Це країна знань.
- Зараз є тенденція, коли літератори починають займатись музикою, як, наприклад, Андрухович, який впевнено став фронтменом «Карбідо», чи ді-джеїнгом, як-от Бегбедер, чи, скажімо, той же проект "Drumтиатр" Семенчука й Іздрика, не кажу вже про Карпу, яка вважає, що музика - це головне... Тебе такі шляхи цікавлять? І як би ти прокоментував цю активність колег по цеху?
Ну, в цьому ж весь смак - бути шприцом, який порскає щастям. Близькі контакти третього роду на сцені з музикантами - що може бути крутіше? Це щастя тут і зараз. Я і сам часом заздрю їм і теж хочу порскати щастям у слухачів, але наразі далекий до цього формату. Може, десь там, у світлім майбутті, на широких риштованнях...
- Езотерикою, містичними відчуттями пронизано багато з того, що ти написав, от і в "Голові Якова" теж йдеться про апокаліптичне. Що, вже дійсно скоро? Як відчуваєш?
Світ явно у спазмах. Це видно і в політиці, і в економіці, і в змінах клімату. Багато процесів зараз видаються незворотними, наприклад, ряд судових процесів у США, пов'язаних з ФРС і нинішньою монетарною системою. Я вірю в прийдешні глибокі позитивні зміни світу, тому що переконаний, що віра певною мірою формує реальність. Я не вважаю, що все мусить змінитися конче в 2012-му, але весь цей сплеск езотеризму, це перенесення акцентів зі світу речей на психіку, на свідомість, надихають. Стосовно апокаліптичності того, що відбувається, то мені подобається фраза одного російського містика: "Кінця світу не буває. Буває кінець пітьми".

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій