преса

Автор: Євгеній Бережний
Видання: «Незалежний студентський портал Запоріжжя ПОРОГИ»

Любко Дереш: Для мене література – це інструмент

Любко Дереш: «Для мене література – це інструмент перетворення читача»
14-06-2013

Талановитий, молодий, амбіційний письменник, якого або люблять, або ненавидять, але байдужих до його творчості залишається надзвичайно мало. Один із найвідоміших українських письменників розповів «Порогам» про свою останню книгу, «допінг» та поділився планами на майбутнє.

- Любку, за час після виходу вашого роману «Голова Якова» ви встигли почути багато коментарів про книгу, які вони були? Вам цікава думка читача?

- Коментарі на «Голову Якова» поділили моїх читачів на тих, хто, здається, поклявся більше не брати до рук мої книги взагалі, й тих, котрі вирішили, що будуть читати Дереша, хай там що. Тобто досить радикальні враження склалися. Для мене ця книга теж досі залишається радикальною – радикальним експериментом зі змістом, словом. Безумовно, у ній є багато слабких місць, критично налаштовані читачі підмічають все вірно, але також там знайшлося багато чого й для людей, в котрих прочитання викликало ейфорію. Мені завжди цікава зворотна реакція читача, тому що література – це діалог, і після того, як літератор завершує свою роботу в кабінеті, він неминуче чекає на відповіді від читача. Немає, напевне, такого письменника, котрий не мав би на увазі читача, пишучи свій твір. Завжди мусить бути той, для кого це все робиться. Хтось, хто приймає. Ця друга сторона дуже цінна. Вона дозволяє струмові бігти далі.

- Якось в інтерв’ю ви примовилися, що Стівен Кінг – один із ваших улюблених авторів. Зараз багато хто помічає, що у ваших книгах, героях, образах є щось спільне.

- Давно минули ті часи, коли я читав і зачитувався книгами Стівена Кінга (можу сказати це з почуттям пройдених неповних 29 літ). Стівен Кінг – блискучий драматург. Він точно відчуває моменти саспенсу, ескалації, кульмінації, він малює завжди широкими мазками, і його полотна масштабні. Багато десятиліть Кінг вкладався в створення свого мікрокосму – реальності маленьких таємничих містечок штату Мен – Кастл-Рок, Деррі. Така сила художньої уяви, здатності робити вигадку майже матеріальною завжди зачаровувала мене. Ще один прийом Кінга – населяти романи персонажами з інших творів – теж припав мені до душі, і я, йдучи слідами великих, наслідував його в побудові атмосфери Мідних Буків в романах «Культ», «Поклоніння ящірці», «Намір!».

Загалом же, я проти того, щоб Кінга зараховували до низькопробних авторів. Він блискуче зображує соціальний портрет Америки, продовжуючи традиції Марка Твена й Фолкнера. Як пише головний критик Стівена Кінга Тоні Маґістрал, навіть якщо Кінг експлуатує популярні теми, робить він це майстерно. Зрештою, чого варті його «Зелена миля» чи «Втеча з Шоушенка»? Вже два ці твори, які здатні глибоко змінити серце читача, відкрити йому суть стосунків людини зі світом варті того, аби говорити про Кінга з великою повагою. Я вважаю, що порівнювати мене з Кінгом просто лицемірно, ця людина знаходиться зовсім в іншій категорії, куди нам, було б добре, якби колись пощастило потрапити. Кінг – справжній майстер.

- Якою ви бачите власну аудиторію? Ваша творчість орієнтована лише на молодь?

- Я намагаюся сприймати свою аудиторію без огляду на її зовнішність, стать і вік. Хоча, мушу визнати, в плані статі й віку вона досить харАктерна – на читання, як правило, приходять молоді дівчата, вони складають приблизно 70 відсотків аудиторії. Проте все ж мене цікавить не тіло мого читача, не його вік чи освіта, а його жадібність до пізнання, бажання дізнатися щось, що може докорінно змінити його життя. Для мене література – це інструмент перетворення читача. Я сам зазнаю перетворень після кожної прочитаної книги й хочу ділитися цими перетвореннями з іншими. Мені цікаві люди, котрі мають інтерес до пізнання себе, котрі бажають глибше розібратися у своїх почуттях, бажаннях, мотивах, котрі при цьому тримають курс «до чистой звезды», як співає Борис Гребенщіков. Я орієнтуюся на людей, які вміють ставити запитання собі й оточуючим, і це не конче повинна бути молодь. Мені часто доводиться зустрічати й старших людей, аж до пенсійного віку, котрі з тих чи інших причин відкривають для себе молодіжну літературу, й мої книги в тому числі. Можливо, мені ще довго доведеться нести на собі відзнаку «молодіжної літератури», однак внутрішньо я орієнтуюсь на тих, хто хоче прийти до себе, доторкнутися до власної душі, врешті, зрозуміти, що він і є душею, а не тілом, наділеним віком, статтю чи національністю.

- Коли ви так рано розкрилися як чудовий письменник, вам самому не було боязко, адже скільки прикладів знає історія, коли людина розкривається в юному віці, однак швидко видихається?

- Я думаю, ключовим словом у вашому запитанні є слово «чудовий». Якщо забрати його (а хтось із читачів цього інтервʼю саме так би й зробив), сенс запитання кудись дівається. Справа в тому, що я не почуваю себе розкритим. Навпаки, у мене є відчуття, що я тільки-тільки починаю усвідомлювати, що це таке – писати, читати, спілкуватися з читачами. Попереду дуже багато роботи. Гадаю, літераторові важливо, щоб писання було його улюбленою справою. Тоді він може займатися нею як завгодно довго. І тут справа не в графоманії – нехай це слово світить тим, хто боїться йти дорогою свого серця. Улюблена справа не виснажує, вона тільки додає сил, робить людину мудрішою, дозволяє їй пізнавати речі, до яких вона хто зна скільки доходила б іншими, непрямими дорогами. Улюблена справа – одна з найважливіших речей в житті. Вона дає захист, підтримку, впевненість, силу, правдивість, багато чого ще. Наприклад, вона вчить людину, як приносити щастя іншим (посміхається).

- У багатьох ваших книгах герої вживали якийсь вид «допінгу». Ви самі щось подібне вживали?

- В якийсь момент свого життя я зрозумів, що все воно – один суцільний «допінг». Інакше кажучи, «милиця», на яку я, наче інвалід, змушений опиратися, аби не падати, спілкуючись із цим світом і самим собою. При чому, такою «милицею» може виявитися що завгодно. Ми закриваємося від світу, від себе дуже прозаїчними речами – книгами, цигарками, необовʼязковими розвагами чи необтяжливими зв’язками. Все це способи уникнути зустрічі з собою. В якийсь момент я зрозумів, що більше не можу жити з цими «милицями», й просто перестав приймати це – цигарки, мʼясо, каву, чай, інші збудники та стимулятори. Наше внутрішнє джерело достатньо сильне, аби підтримувати нас без цього.

- Багато письменників ненавидять перечитувати те, що самі написали. А ви перечитуєте власні твори?

- Відраза до власноруч написаного для мене дуже тривожний симптом – це означає, що я десь капітально недопрацював з текстом. Критерій успіху – хороший текст має бути цікаво перечитувати самому. Принаймні, перші двадцять разів (посміхається). Хороший текст виливається з літератора, і він часто-густо сам виступає в ролі його першого читача.

- Яку зі своїх книг ви б порадили прочитати першою, щоб скласти перше враження?

- Нову (посміхається). Вона називатиметься «Пісні про любов і вічність». Хочеться, аби перше враження було найкращим, а остання книга завжди видається такою.

- Що ви побажаєте всім українцям?

- Зберігати спокій і робити, що кому належить. І нехай все буде, як буде.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій