преса

Видання: Буквоїд, книжковий портал

Тимофій Гаврилів:

Тимофій Гаврилів: «Гортаю видання, які на слуху. Проте найбільше полюбляю ті, що в закапелках»
18.06.2013

– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Новелу «Фру Марта Еулі» норвезької письменниці Сіґрід Унсет, роман «Хліб по воді» Ірвіна Шоу, автобіографічний роман «Ось іде людина» Александра Ґранаха. Унсет – письменниця цікавої вдачі і великої наснаги. Прийняла католицизм, кинувши виклик протестантській Норвегії. Через нацистів зненавиділа Німеччину, змушена була рятуватися – Швеція, Радянський Союз, нарешті – Сполучені Штати. Щоденник цієї подорожі-втечі – нищівний діагноз Червоній імперії. «Фру Марта Еулі» – дебютний твір, створений по тому, як видавництво відхилило рукописи про середньовічну Норвегію, запропонувавши написати щось про сучасне життя. Й ось це «щось» розбуркало норвезьке суспільство. Новелу написано в жанрі щоденника, якому героїня звіряє історію подружньої зради і душевних страждань. Це як «Анна Кареніна», тільки з іншої перспективи, одначе в тих самих координатах – доглибно етичних. Стисло, якихось півтори сотні сторінок кишенькомовго формату. І головне – написана не чоловіком про жінку, а жінкою. До речі, Нобелівську премію з літератури Сіґрід Унсет усе-таки отримала за трилогію, де дія розгортається в середньовічній Норвегії.
«Хліб по воді» – відпочинок на вечір. Такі твори читаються ближче до літа. Словесно, синтаксично, стилістично Ірвін Шоу мало цікавий. Я ціную його за сюжет. Хто ще так уміє розповісти про сім’ю? Дати відчути реалії, механізми. Властиво, розповідає не Шоу, а сюжет. Автор практично не проглядається. На першому плані – його герої.
Нарешті Ґранах. Коли я читав «Ось іде людина», мені було так, ніби слухаю мого батька. Це й не дивно. Майбутній актор народився на Городенківщині, жив у тодішньому Станиславові, бачив Львів, усе це описує, до того ж прекрасно, майстерно.

– Як обираєте книжки для читання?
- Часто книжки обирають мене, не я їх. Як це стається? Приміром, Унсет я зацікавився, готуючись до поїздки на Норвезький літературний фестиваль у Ліллегаммері. А вона там провела значний і, либонь, найпродуктивніший відтинок життя. Дізнатися щось про країну перед її відвіданням... Кумедно було би їхати і вдавати, ніби ти Колумб чи Марко Полло. Навіть Колумб, кажуть, був оснащений мапами. Він не зовсім плив навмання. То вже згодом усе обросло легендами. А враження – по ходу, мої, суто особисті. Вони, звісно, для мене – найцінніше.
Найбільше читаю літератури австрійської, щось із того цікаве, часом – дуже, багато що мушу – фах. Я завше не радий, коли змушений. У мені, спокійному і дискретному, живе велика свавільність, загострене сприйняття, зокрема й справедливості та несправедливості, того, що правдиве, а що – від лукавого. Гортаю видання, які на слуху. Проте найбільше полюбляю ті, що в закапелках. Дивно, але зазвичай саме там найбільші цікавинки. Добра література мовби ховається, хоче бути відшуканою. Вона не спокушає, яка вона добра. Вона просто добра.

– Що можете порадити для читання іншим?
- Усе, що на полицях бібліотек і книгарень. А оскільки все прочитати неможливо, це спонукатиме вчитися робити вибір, розвиватиме неповторне, ніким не нав’язане відчуття літератури. Не слухайте, що вам нашіптують.
Приватний канон не конче повинен конфліктувати з академічним, загальнонаціональним чи сітовим, але непогано, коли він спроможний кидати йому виклик, доповнювати і переінакшувати. Навіть якщо у вас врешті вийде дуже подібний канон, він усе одно буде складений вами, а не за вас.
Історія літератури доводить, що вартісне якщо не відразу, то через десять, двадцять, сто років таки досягає читача, наче лист, що затримався в дорозі.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій