преса

Автор: Світлана Барановська
Видання: Житомирщина, газета

«Щоб було про що згадати»

16.05.2013
Я прожив життя завиграшки. Напевно, це і є щастя: робити тільки те, що подобається; працювати важко, але з азартом; дружити лише з тими, кого поважаєш; говорити в очі те, що й позаочі; кидати справу, якщо набридла, і братися за нову. Життя—це гра: захоплююча, яскрава і трохи кумедна. Тож і живімо завиграшки. Щоб було про що згадати... Валерій Нечипоренко.

Нещодавно вийшло у світ пам’ятне видання вибраних творів письменника, колишнього працівника редакції газети «Житомирщина», нашого земляка Валерія Нечипоренка. У Коростенській центральній міській бібліотеці відбулося її представлення. У залі панувала надзвичайно тепла, домашня атмосфера, адже тут не було людей, які б не захоплювалися Валерієм Петровичем. Спогади близьких і друзів були щирими і яскравими, а син письменника Костянтин, зробивши короткий аналіз видання, подякував усім причетним до виходу книги у світ.

«Завиграшки» складається із семи розділів і представляє різні грані творчості Валерія Нечипоренка— незавершений автобіографічний роман «Завиграшки», лірично­філософські новели, реалістичні сюжети, іронічні портрети і публіцистика. Завершується книга коротким життєписом автора та невеличкою добіркою спогадів про невтомного генератора ідей, іронічного політтехнолога, переконаного гуманіста, вигадливого мандрівника екзотичними місцями, який всюди і завжди залишався справжнім коростенцем.

У художньому оформленні книги використано роботи доньки письменника Галини Інгули, а саме: «Річка Уж», «Вечірній човен», «Чотири», «Мрії збуваються», «Вишенька заквітувала» та інші. Видання здійснено за сприяння друзів, колег, однодумців автора, а також за активної участі його дружини та сина—Любові Дмитрівни та Костянтина Нечипоренків.

Валерій Нечипоренко казав: «Що би там не вигадували, а найкраща розвага—то життя». І для нього це справді було так: він любив і цінував життя, як дорожать кожним ковтком повітря, радіють новому сонячному дню, бережуть іскрометні почуття герої його творів.

Взявши до рук книгу «Завиграшки», одразу розумієш, що її автором є коростенець, справжній патріот древлянської землі: на гладенькій обкладинці красується поліська природа з велетнями­валунами, крізь які звивисто тече славнозвісний Уж. А коли починаєш читати оповідання, художні мініатюри, новели, то все більше дізнаєшся про історію Коростенщини, потопаєш у квітчастій розкоші її природи, на мить стаєш жити, переживати, плакати та посміхатися разом із персонажами Нечипоренкових літературних доробків.

Книга розпочинається незавершеним автобіографічним романом у новелах та есе під однойменною назвою «Завиграшки»—спогадами, як сам називав себе Валерій Нечипоренко, «колишнього письменника». Вісім оповідань, що грунтуються на реальних подіях, переносять нас у воєнні часи: з переказів своїх рідних дідусів та бабусь, які родом із Коростенського та Володарсько-­Волинського районів, автор розповідає читачам про життя людей бідних, малограмотних, але працьовитих. І про те, що у ті лихолітні часи були не лише біль і сльози, але й палали почуття, жило справжнє кохання.

Є у «Завиграшках» і твори на чорнобильську тематику, і це не дивно, адже Валерій Петрович особисто, як спецкор обласної газети «Радянська Житомирщина», у травні 1986 року побував у місцях ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Він готував репортажі про роботу житомирських пожежників. Саме «дочорнобильському і післячорнобильському» життю ліквідаторів аварії та людей, які проживали у зоні лиха, присвячена ціла низка його оповідань. В одному з них під назвою «Він хотів стати тролейбусом» із листів молодого ліквідатора Сергія Журбенка до своєї коханої автор змальовує картину ліквідації наслідків аварії, а наприкінці оповідання хворобою і смертю героя нагадує, що ця техногенна катастрофа принесла багато горя у домівки нашого народу. Тему Чорнобиля продовжує оповідання «Самосел»—іронічний і, водночас, сумний життєпис діда Степана із зони, який єдиний, після вибуху реактора, залишився жити в своєму селі, що поблизу атомної електростанції. Розповідається про тяжкі роки самотності діда, біль за втратою, розлукою з односельцями, горе, яке принесла аварія на ЧАЕС.

Є в книзі й твори про кохання, зраду і біль від неї. Природа Полісся, людські таланти цього краю, самобутні історія древлян, мудрість і працелюбність коростенців—основна тема творів Валерія Нечипоренка. Кожна історія мовби переплітається з твоїм власним життям; здається, все, про що пише автор, відбувалося з тобою особисто. Ніби й кохання подібне було, і філософія життя чимось схожа, і проблеми у всіх однакові. «Завиграшки» Валерія Нечипоренка—книга, на перший погляд, проста, але насправді лише умудрена життям людина, яка багато спізнала на своєму шляху, може так по­звичайному, по­нашому розповісти, створити відповідний стрій, приголубити та заспокоїти серце.