преса

Автор: Ганна Врублевська
Видання: Вголос, щоденна Інтернет-газета

Тимофій Гаврилів:

Тимофій Гаврилів: Це круто – читати, знати, бути освіченим
Джерело: http://vgolos.com.ua/zhyttya/261.html
23.04.2013

23 квітня святкуємо Міжнародний день книги і авторських прав. У 1995 році Генеральна конференція ЮНЕСКО, в Парижі обрала цю дату з огляду на її символічність для світової літератури. Адже 23 квітня померли Сервантес, Шекспір і де ля Вега, Інко Гарсіласо де ла Вега, Михайло Коцюбинський. Цього дня народилися Моріс Дрюон, Володимир Набоков, Андрій Курков, Григорій Тютюнник.

Нині Всесвітній день книги й авторського права святкують у 190 країнах світу. Саме 23 квітня відбувається багато цікавих заходів. Зокрема, відбувається проголошення Всесвітньої столиці книги, проводяться виставки, громадські читання, симпозіуми, присвячені проблемам захисту інтелектуальної власності та книговидання.

На ці та багато інших питань щодо цієї тематики люб’язно погодився відповісти український письменник, перекладач, блогер, літературознавець і культуролог Тимофій Гаврилів.

Отож перше запитання, пане Тимофію, у яких заходах з нагоди Міжнародного дня книги і авторських прав Ви візьмете участь?

Так уже розпочав. Ще 16 квітня зустрічався зі старшокласниками, читачами Львівської міської центральної бібліотеки для дітей, де ми розмовляли про мою творчість, про мій найновіший роман «Вийди і візьми». Про магію писання і читання. Про те, що це круто – читати, знати, бути освіченим.

Я озвучив пасаж – діалог, в якому беруть участь герої книжки, батько і син. Дія відбувається опівночі, з неділі на понеділок, на заміському озерці, звідки син, пристрасний рибалка, якого насилу знаходить батько, відмовляється повертатися, хоча вранці вже знову до школи (а, може, якраз тому). Син у цьому епізоді – такого віку, як були мої слухачі. Тридцять років тому, як не було мобільного телефону, щоб повідомити, мовляв, тату-мамо, не хвилюйтеся, приїду з рибалки прямо на уроки, а ви закиньте мені ранець, комунікація і ситуації складалися по-іншому. Відсутність новітніх засобів зв’язку і дозвілля була недоліком, але й перевагою. Активніше всотувалося життя – не віртуальне, а дійсне. Одначе діти були дітьми, а батьки – батьками, і в цьому сенсі все геть подібно.

При бібліотеці – клуб неформальної молоді, шанувальників поезії австрійського модерніста Ґеорґа Тракля в моїх перекладах. Хоча «неформальна молодь» – тавтологія. Хіба молодь і формалізм сумісні?

В усьому світі цього дня дарують книжки. Яку б Ви книжку порадили у подарунок для дорослого чи для юного читача?

Художню, для серця. Це може бути поезія, збірка оповідань, роман. Кому який жанр тієї миті видасться найближчим. Перелік книжок, вартих прочитання, був би довжелезним і не вмістився б у формат нашої розмови. Читач зробить вибір самостійно. Головне, не забути цього дня, що, зокрема, у Львові – кілька добрих книгарень, де до книжки ставляться з любов’ю, а до відвідувача – з увагою.

У цей день підкреслюється особливе значення ролі книг і авторського права, проводяться заходи, присвячені проблемам захисту інтелектуальної власності та книговидання. Чи існує в Україні авторське право?

В Україні започатковано розмову про авторське право й інтелектуальну власність. Отже, перший крок зроблено.

Чи доводилося Вам стикатися з порушеннями Ваших авторських прав в Україні. Якщо так, то з якими. Чи існує відповідальність за порушення цих прав.

Знайома письменниця пішла до видавця отримати примірник антології, в якій її вірші. Видавець випровадив її, порадивши піти в книгарню і придбати. Слушно, якщо ти – читач, а не автор чи один з авторів. Гонорару теж не заплатив. Письменники про це, зціпивши зуби, мовчать, радіючи, що їх узагалі друкують. Цю історію я поклав в основу оповідання «Злодюжка» з циклу «Форумні оповідання», що з’являться у вересні – на львівський форум книговидавців.

Якими методами Ви користуєтеся для захисту своїх авторських прав?

Намагаюся укладати угоди, дотримуватися їх і наполягати на дотриманні.

Як продається книга в Україні?

Якщо письменник не горланить, не створює без угаву інформаційних приводів, не виступає разом із музичними гуртами, не використовує власного артистизму, не навіює, не їздить, як Великий Цампано (образ із кінострічки Фелліні) Україною і світом, у нього обмаль шансів бути почутим і прочитаним. Але й така активність – не факт, що книжка продаватиметься. Зазвичай, правдиве чи просто цікаве письменство створюється не під медійними прожекторами і не в гармидері телевидовищ. Воно тихе, проте переконливе. Що зовсім не означає, ніби письменник живе у вежі зі слонової кості. Без досвіду (в різних формах), без дихання і вдихання життя відповідною буде й література. З іншого боку, можна мати багато досвіду і не зуміти з нього нічого зробити. Це не так просто, як здається.
Високих продажів в Україні годі сподіватися бодай тому, що немає мережі книготоргівлі, яка охоплювала б країну, включно з містечками, райцентрами, селами. Плюс втрачені покоління – як мінімум два: теперішні пенсіонери, які перестали читати на початку дев’яностих, і молодь, яка в дев’яностих формувалася.

Єдиним архіпелагом, де україномовна книжка в Україні (!) не загнана в закуток на відчепись, це мережа книгарень «Є». Вона, як на розмір нашої країни, скромна, зате професійна і діяльна. Та ще поодинокі книгарні.

Мені здається, що й видавцям не варто постійно бідкатися. Продуктивніше – лобіювати інтереси галузі, опановувати мистецтво промоції і культурного менеджменту. Можна сісти і горювати, а можна пробувати щось зробити.
Зацікавлення книжкою загалом й україномовним письменством зокрема є. Виклик – здолати прірву між видавництвом, яке опублікувало книжку, і читачем, який на неї чекає.