преса

Автор: Марічка Ільїна
Видання: «Львівська пошта»

Кілька слів...

Кілька слів про незвичний і особливий роман “без кордонів” корінної львів’янки Оксани Форостини
№10 (1335), субота, 26 січня 2013

Роман “Duty Free” Оксани Форостини, що вийшов друком у видавництві “Кальварія”, ще до появи на книжкових полицях став однією з найбільш очікуваних книжок 2012-го, принаймні для мене. Це був останній дебют року, що минув, – несподіваний, незвичний і від того ще більш потрібний українській сучасній літературі. “Duty Free” вже встигли охрестити романом-нарисом, книгою “без кордонів”, ідеальним супутником подорожей... Тут кожен знайде для себе щось своє: пригоди, відкриття, мандри і, звичайно, любовну історію – куди ж без неї? Проте особисто для мене він особливий своїм духом, сприйняттям головним героєм – американцем із української діаспори – Елайджею львівського мистецького і андеґраундного середовища 1996 – 2009 років. У “Duty Free” він відкриває для себе закриті клуби ”Вавилон” і “Ляльку”, їх особливу атмосферу, буває на тусовках в численних галереях з нашою богемою (чимало персонажів книжки – реальні, тож уважні читачі неодмінно впізнають когось із них), знайомиться з талановитими, проте майже невідомими художниками, ентузіастами своєї справи, які видають нікому не потрібні в Україні переклади творів західних інтелектуалів. Відкриває Львів з його лабіринтами центральних вулиць, “секретними” дахами і темними підвалами, запахом плісняви та аміаку... Він хоче дізнатися більше про цю країну, зрозуміти її. Та ще на початках одна з перших місцевих знайомих на ім’я Фея застерігає: “Ой, сонечко, ти враховуй, що це Львів, це не зовсім країна. Особливий випадок. Тут плюнути нема на кого: як не надія нації, то геній”. Елайджа намагається зрозуміти життя українців із частими та зазвичай несподіваними вимкненнями світла, водою за графіком: з 6-ої до 9-ої, малокомфортним побутом, сірими буднями, вечорами із серіалами та жіночими мріями про весілля (бажано з іноземцем), життя у країні, де майже все можна купити за гроші, в тому числі диплом і тепленьке місце роботи.
Проте жінка на ім’я Ванда, в яку він чи не одразу закохався, розповідає американцеві про іншу Україну. “Історія її країни була сповнена вільнодумців усіх мастей...мусульмани на півдні робили найгустіше у світі вино, у кожному селі в горах на заході був шаман, який володів таємницями всіх на світі трав, на північних кордонах ліси охороняли пси-привиди, а на сході на багато кілометрів тягнулась наркотична теплова смуга...” І Елайджа з цих розмов та побаченого робить певні висновки, починає розуміти, що “...ця її країна колись розбилась на мільйон мікроскопічних уламків, частку яких досі зберігають представники нечисленного племені, а останнім часом намагаються скласти докупи, протиставити тому спотвореному мужицькому обличчю, за яким тільки їх усіх і визнають, так, ніби їхні паспорти зачаровані, і їхні власні, акуратно вклеєні сумлінними службовцями фото перетворюються на ту саму, у всіх однакову, знимку плебейської фізіономії. Це спотворене обличчя так сильно приросло до країни, що будь-які спроби оскаржити істинність мармизи викликають достоту фізичний біль”.
Окрім Львова, події роману розгортаються й у інших містах, зокрема Франківську і Тернополі. Проте серцем “Duty Free” є все ж таки наше місто: справжнє для тих, хто застав його у тому часовому проміжку, та сповнене легенд і десь краєм вуха чуте – для всіх інших.
Цікаво, що, відповідно до назви, книга почала вільну подорож вже зі своєї першої презентації. Перший примірник з автограф-сесії, що символічно відбулася в зоні duty free терміналу B “Борисполя”, полетів у Афіни. Роман “Duty Free” взяли зі собою на борт і пасажири рейсів до Бухареста, Тель-Авіва, Бангкока, навіть екіпаж приватного літака, який вирушив у Москву.
Що ж до України, то цю книгу вже було презентовано у Києві та Чернівцях, а у Львові про неї авторка розповість 30 січня, у середу, о 19.00 у арт-кафе “Квартира 35” (вул. Вірменська, 35, “Дзиґа”, 2-й поверх). Оксана не побоялася призначити презентацію в місті та місці, куди однозначно прийдуть люди, котрі впізнаватимуть себе в героях її роману. Тож сподіваюсь, що цього вечора вдасться почути: “ Ну що, пацани, вставили вам?” від Марека – одного з персонажів книги.

ДО ТЕМИ
Оксана Форостина – заступник відповідального редактора часопису “Критика”. Перші сторінки роману “Duty Free” написала ще 2001 року. Тоді вона працювала прес-секретарем Мистецького об’єднання “Дзиґа” – унікального культурного та інтелектуального центру, який займався організацією концертів, фестивалів, галереєю contemporary art у Львові. В той час була й виконавчим продюсером FM-станції “Радіо Ініціатива” – одного з медіа-проектів “Дзиґи”.
Повернулася у журналістику 2003 року (висвітлювала українську політику в щоденній “Львівській газеті”), згодом почала працювати місцевою репортеркою радіо “Голос Америки”.
Після звільнення з газети наприкінці 2006 року займалася журналістикою як фрилансер. Її статті публікували у BusinessWeek, Transitions Online, The Ukrainian Observer. Потім працювала в проектах брендинґу та розробки комунікаційних стратегій у консалтинговій компанії pro.mova. Саме тоді, у 2010-му, повернулася до написання роману.
Зараз живе у Києві.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій