що таке "кальварія"?преса
Автор: Дмитро ДроздовськийВидання: Друг читача, портал
Рим: останній злет
http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/19754/Дмитренко В. Імператори Тіберій, Калігула і Клавдій. Римська імперія після Октавіана Августа. – Л. : Кальварія, 2011. – 200 с.
Володимир Дмитренко знову утверджує себе як талановитий інтерпретатор Стародавнього Риму, звертаючись до надзвичайно складних і неймовірно цікавих періодів світової історії. Героями його цьогорічного «роману» (а саме як інтелектуальні романи легко прочитуються всі його дослідження з цієї тематики) стали імператори доби після Октавіана Августа: геніальний, але жорстокий полководець Тіберій, неврівноважений, але від того не менш блискучий оратор Калігула, розважливий і вельми ефективний управлінець Клавдій. Отже, маємо спробу реконструювати чи не найцікавіший етап однієї з найцікавіших епох у розвитку світової цивілізації.
Саме в цей час утверджуються правові норми Стародавнього Риму, які пізніше будуть зафіксовані в політичних кодексах багатьох країн Європи. Тіберій, Калігула й Клавдій – останні велети імперії, які прагнули зберегти її могутність, попри численні заколоти, змови, військові напади. Тіберій став імператором лише у п’ятдесят шість років, хоча замолоду зажив собі слави як полководець. Він правив тиранічно, а тому його смерть викликала нечувану радість у народові. Калігула після Тіберія був «добрим правителем», він мав блискучі ораторські здібності, був високоосвіченою людиною (відчувається симпатія з боку автора до цього імператора). Проте внутрішні суперечності так і не дали йому змоги стати мудрим полководцем. Калігула увійшов у світову історію як символ божевільної розпусти й гедонізму. Останні дні Калігули також були вельми драматичні. Клавдій, небіж Тіберія та дядько Калігули, з іронії долі стає імператором у п’ятдесят один рік, здається, цілковито не сподіваючись на такий дарунок. Саме він замикатиме тріаду останніх із могікан Стародавнього Риму, зумівши все-таки утвердити в народові повагу до себе як до правителя. Після смерті його було поховано як справжнього мудрого імператора з усіма почестями, на відміну від його родичів-попередників, які, здавалося, мали значно кращі «вихідні позиції», проте державницьке життя так і не змогло гармонійно поєднати в них розум і шал, розважливість і свавілля.
Епоха кожного з імператорів неповторна, вона зробила свій внесок у розвиток римського права, судочинної системи, культури. Так, Тіберій приділяв багато уваги вдосконаленню судової системи. Як зазначав про Тіберія Корнелій Тацит: «Не задовольняючись дізнаннями в сенаті, він був присутнім і у звичайних судах, сидячи в кутку трибуналу, щоб не зганяти претора з курульного крісла; і за його присутності ухвалили чимало рішень всупереч підступам і клопотанням заможних». Тацит, попри антипатію до Тіберія, визнавав, що за імператора «всюди, крім судових розглядів про образу величі, неухильно дотримувалися законів». Тіберій із гордістю казав, що «у вільній державі мають бути вільними і думки, і мова». Цей вислів зробився крилатим і увійшов до підвалин європейського права.
Калігула зміг укріпити військову велич імперії, проте його витівки були дедалі абсурднішими, а тому дратували римських вельмож. Так, під час походу він міг їхати на колісниці, розмовляючи з воєначальником, який мусив бігти поруч. Светоній Транквілл згадував, що Гальба, який за кілька десятиліть стане імператором, «пробіг за колісницею імператора аж двадцять миль». Історія життя Калігули й досі оповита таємницями. З одного боку, історичні джерела змальовують перед нами образ імператора-розпусника, людини нервової, виснаженої (надірваної) в молодому віці й неврівноваженої. Калігулі приписують нечувані репресії та політичну жорстокість (самого ж імператора було вбито). З другого боку, саме Калігула відіслав до Рима такий едикт, як зазначає Светоній Транквілл, в якому «заочно гудив сенат і народ за те, що вони, тоді як Цезар б’ється серед стількох небезпек, насолоджуються недоречними банкетами, цирком, театром і відпочинком на прекрасних віллах».
Клавдій, який стає імператором після тирана Калігули, попервах заявляє про себе як людина слабодуха і перелякана. «Найсильнішими були в ньому недовірливість і боягузтво», і навіть «прагнучи показати себе простим і доступним, він наважувався вийти на бенкет тільки з охороною списоносців і солдат…, а відвідуючи хворих щоразу наказував заздалегідь обшукати спальню, обнишпоривши і перетрусивши матраци й простирадла». Проте внесок Клавдія в розвиток римського права також чималий. За спостереженнями Тацита, Клавдій «приборкав кровожерливу жадібність лихварів, особливим законом заборонивши їм позичати гроші молодим людям з віддачею після смерті батьків».
Кожна з представлених репрезентацій у книжці В. Дмитренка неповторна, вона містить багато дрібніших сюжетів-містерій, які вкрай важливі для розуміння історії Стародавнього Риму, передовсім як цивілізації, що заклала фундамент для європейського права, європейської політики. Тіберій, Калігула й Клавдій – троє суперечливих імператорів, які, проте, хотіли зробити все можливе, аби Римська імперія ніколи не зникла, утверджуючи примат права.
