що таке "кальварія"?преса
Автор: Тимофій ГаврилівВидання: Zaxid.net
Нотатки на берегах
21.03.2012Нотатки на берегах
Українські письменники вперше представлені на одному з найпрестижніших у світі ярмарків художньої літератури – Salon du livre. Офіційно? І так, і ні. Так, бо із внесенням у каталог. Так, бо з масштабними заходами. Ні, бо без жодного представника українського посольства і без патронату державних інституцій. Поїздка відбулася під егідою нашої Асоціації книговидавців і розповсюджувачів. Добре це чи ні? Швидше так, ніж ні.
У Франції жодна громада – етнічна, мовна чи релігійна, зокрема українська й російська, не вимагають запровадження другої і третьої державної мов. У нас «мовне питання» загострюється, як навесні болячка.
В Україні має бути 50 державних мов, у Росії – 150: так справедливо, бо якщо мовна спільнота менша, це не означає, що вона гірша, навпаки, маленькі спільноти потребують більшої підтримки, передусім ті, що не мають власних держав, де вони були б державними. Для мене існування і вмирання мов – такий самий природний процес, як життя людини, ріст і старіння дерева. Одне – як дерево старіє само собою, інше – коли йому обрубують коріння чи підрізають кору, ще й тицяють, мовляв, усохло.
На вулицях Львова – позашляховики, у Фрайбурзі – велосипеди, в Парижі – моторолери. Гаразд, не тільки, але якраз їх незвично багато, а ще мотоцикли й мопеди. Й алеї й бульвари під платанами. У Львові така алея у Стрийському парку, остання ремінісценція колись спільного уявлення про озеленення міста.
У метрополітені на кожному кроці реклама Євро-2012 – стильна, розмаїта, гостинна: ласкаво запрошуємо до «нашої країни». Якби я був французом, неодмінно поїхав би. «Наша країна» – Польща. Україною не пахне. Наче футбольна першість відбуватиметься лише там. Там, де здатні себе репрезентувати.
Білборди рясніють голубами з білими крилами-сторінками. Символом книжкового ярмарку, як у нас равлик. Голуб летить, равлик повзе.
Російська книгарня Парижа. Російська – не така, що належить Росії. Власник – француз, корінний парижець. Його зацікавлення в українському письменстві колосальне, інформації обмаль, пробиватися доводиться навпомацки. Від позавчора в ній – відділ української літератури. «Як? У російській книгарні?» Я впевнений: той, кому належить цей щирий гнів, сам ні книжки не купить, ні тим паче української книгарні не відкриє. У нього немає на це часу – ремесло інше: обурюватися. Як кажуть у Парижі, voilà.
На щастя, однак, є в Україні й ті, які не мають часу обурюватися – заняття в них інше: робити промоцію нашій культурі у світі. Завдяки їм Україна вперше відбулася в Парижі.
