преса

Видання: Культура і життя, газета

Українське фєнтазі на Eurocon-2011



Українське фентезі на Eurocon-2011
Молода київська письменниця та журналіст Марія Ряполоваотримала нагороду Європейського співтовариства науковоїфантастики (esfs Encouragement Award) в номінації «Молодийавтор» – за свій дебютний фентезійний роман «Бурецвіт», якийпобачив світ наприкінці 2010 року у видавництві «Кальварія»

Марія Ряполова (1987 р.Н.) – Письменниця, журналіст. Закінчила Видавничо-поліграфічний інститут нтуу «кпі» за спеціальністю видавнича справа і редагування (2004–2010). Із другого курсу навчання у вузі почала професійно займатися журналістикою. Працювала репортером у газетах «Хрещатик», «Газета по-киевски», журналістом часопису «Твое здоровье», редактором порталу Gloss.Ua. Зараз працює редактором тов «Медіатурс Україна». Авторка багатьох журналістських статей із соціальної, культурної та медичної тематик та кількох десятків фантастичних оповідань, деякі з яких друкувались у літературних часописах «Золота доба», «уфо» («Український фантастичний оглядач»), інтернет-часописі сучасної
Культури «Кульбіт». Фіналіст літературного кон- курсу короткихформ «сила малого» з опові- даннями «Тричі досконалий світ» і «Вампірятко»
(2008). Два її оповідання увійшли до антології сучасної малої прози «Сила малого» (Луцьк, Твердиня, 2008). Переможець конкурсу «Зоряна Фортеця» (2008) за оповідання «Звідки беруться янголи». Фіналіст конкурсу сценаріїв «Нове українське кіно» (2010–2011) Національної спілки кінематографістів України за сценарій короткометражної фантастичної мелодрами «Коктейль».

* * * Лауреатів премії було оголошено в суботу, 18 червня, у Стокгольмі під час щорічного Європейського Конвенту наукової фантастики Eurocon-2011. Ось якої думки про роман письменниці Олег Сілін (Skye), співзасновник літературного проекту та конкурсу «Зоряна Фортеця»: «Роман Марії Ряполової «Бурецвіт» – це не лише симпатичні герої, яким віриш. Це не тільки особливе світосприйняття, у якому немає двох полюсів. Немає красенів-героїв, і немає пекельно-інфернальних супротивників. Це боротьба кількох точок зору, кількох правд, кожна з яких має право на існування».


Фрагмент роману "Бурецвіт"/ газета "Культура і життя", №27, 2011, cтор.5
Читачі газети «Культура і життя»мають можливість ознайомитися з фрагментом роману Марії Ряполової «Бурецвіт»
… Я вирішила не спілкуватися більше з Бурецвітом. Але допомагати йому в пошуках орхідеї продовжувала, бо то вже було в моїх інтересах. Я зателефонувала русалкам, повідомила ім’я та адресу особи, яка до них приїде, і те, що темою бесіди буде орхідея долі. Вони не заперечували і пообіцяли самі з ним зв’язатися і призначити зустріч. Я попросила приятеля завезти йому кілька книг: «Як побалакати з русалками і не з’їхати з глузду», «Як стати героєм» і «Сад Гетсиманський» Багряного. «Для підняття духу», – йшлося в пояснювальній записці стосовно останньої. Мені раптом стало моторошно. Раніше не було, бо ніби не доходило. Тепер дійшло. «Не хочу, аби ти хвилювалася через це». Я ледь не зґвалтувала декількох покупців за останній тиждень, змушуючи купити сночит. Мені не хотілося тепер, аби щось було в курсі моїх сновидінь. Я стала неперевершеним реалізатором сночитів, збула всі шість за кілька днів. У крамниці загинув один із самозакоханих кактусів. Не дивно, я просто знущалася з нього останнім часом. «Який ти в мене кактус, який ти з біса гарний, розкішний великий зелений реп’ях. Які в тебе очі, тьху… Ти просто зводиш мене з розуму, бешкетнику». Такого раніше не було, щоб рослина в мене загинула від кепського догляду. Нерви псував і один відвідувач, той, що не порозумівся з водоростями. Він іще час від часу навідувався, іноді щось купляв, а більше лаявся з мешканцями акваріума. Я відправила Бурецвітові листівку, де йшлося, щоб він нікому не розпатякав про чаклуна і щоб він до мене більше не заходив. Не знаю, що він подумав. У моєму сні дзвонив телефон. У моєму сні я казала йому: «Я сплю, відчепися». Він дзвонив знову і знову. І мені довелося прокинутися. Дзвонив телефон. Сьогодні був вихідний, тож я хотіла ще спати і спати. Але прокинулася, дошкандибала до журнального столика і взяла слухавку. – Алло… – Лірино!
– Бурецвіте? – Так, вибач, я знаю, що мені не слід тобі телефонувати, але вони хочуть, щоб ти теж прийшла. – Хто? Я повернула до себе годинник. – Русалки. Я вже в них. Вони хочуть, щоб ти приїхала і прихопила кілька своїх рідкісних рослинок. – О Господи… ну добре… – Лірино! – Що? – А ти знала, що вони – чоловіки? – Серед русалок є і жінки, і чоловіки, Бурецвіте. – А ти знала, що в них замість хвостів звичайні ноги? – Це ж не водні русалки, Бурецвіте. – Треба було мене попередити. Лірино! – Що? – Я зробив страшну річ, – сказав він іншим голосом. – Пригадуєш, я обіцяв тебе не вплутувати? – Ну і? – це було промовлено не надто ніжно. – Я вплутав тебе, Лірино. – Як? – Він спитав, чи погодився би я допомогти йому заволодіти твоєю долею в обмін на те, що він дасть мені спокій. Я сказав: «Ні». Я ж ніби правильно сказав, на перший погляд? Потім він спитав, чи хотів би я, щоб ти якось постраждала у цій справі. Я сказав: «Ні». Він спитав, чи хотів би я, щоб ти постраждала взагалі. Я сказав: «Ні». Тоді він оголосив, що, значить, я до тебе не байдужий. Лірино… – Що? – Якщо я не віддам йому долі, ти будеш проклята також. – Бурецвіте… – здавлено проревіла я. – Пробач мені, Лірино. Я обіцяю тобі, що віддам долю, якщо іншого виходу не буде. – Бурецвіте, ти розумієш, чому він нашими долями зацікавився? – Чому? – Бо ми – бовдури. – Ти приїдеш? – Так. «Люба, а ти не відмовишся від мене, якщо дізнаєшся, що я зробив тебе
Потенційною жертвою чародія?» – чогось вертілося в моїй голові усю дорогу. Квітами одразу зайнялися якісь моторні люди, вони швидко витягли їх із машини і занесли до будівлі, а мені лише кинули: – Третій поверх, перші двері ліворуч. Я зайшла. Те, що було всередині цього невеличкого палацу, можна назвати «залишками минулої розкоші». Нагору вели широкі, граційно завернуті під другий поверх сходи. Ніби колись були гарні. Від моїх ніг і до незримих висот сходами стелився бордовий, місцями протертий килим, якого мені було дуже шкода, коли я ступила на нього. На третьому поверсі була велика пуста зала, і я не помітила ніяких дверей, окрім «перших ліворуч», що були відчинені. – Синку, якби ти знав, скільки чоловіків втратили долю через одруження… – долинуло до мене звідти. Я підійшла і стала в проході. У кінці кімнати сиділи двоє русалок в кріслах; навпроти них, спиною до мене, на хиткому стільчику розмістився Бурецвіт. Поруч був заготований для мене ще один такий самий представник роду меблевих. – Пані Лірино, прошу, проходьте. Між стільцями і кріслами стояв простий прямокутний стіл із чотирма склянками мінералки. На голій стіні, трохи вище голів господарів, висів плакат, на якому були зображені дві бойовитосексуального вигляду дівулі-русалки, повернуті до глядача у три чверті, і великий напис: «Русалки врятують світ». Наші співрозмовники були близнюками. На них були однакові зелені футболки з таким самим малюнком, що й на плакаті. Вони мали трохи витрішкуваті очі, доволі великі, прямі, якісь монолітні носи, довге темне, зализане назад волосся. – Добридень, панове, – привіталася я до всіх трьох і зайняла свій стілець. – Ви привезли квіточки? – Так, ваші люди їх уже забрали. – Чудово. – Ну то що, – встряв Бурецвіт, – можу я розраховувати на вашу допомогу?
– Звісно, – сказав лівий русалка. – Звичайно, – сказав правий русалка. «А він молодець, упорався. Як він тільки на це спромігся?» – Правда, ваше красномовство і логічні доводи тут ні до чого. На нас це зазвичай не справляє особливого враження, – додав лівий русалка. «А справляють враження мої квітки». – І рослини пані Лірини не вирішили б, звичайно, справи. Вам би не допомогли ні знайомства, ні походження (він хитнув головою в мій бік), ні матеріальні цінності, ні розміри вчиненої над вами несправедливості, – ця репліка належала правому русалці. – То в чому ж річ? – випередив Бурецвіт моє питання. – А в тому, що ви – обранець. Ми із Бурецвітом здивовано перезирнулися. – Як? – Взагалі-то ми мали зв’язатися з вами за два роки, але якщо вже такі обставини… – А нащо ж мої квітки? – А ваші квітки нам не завадять. – Що мені треба робити? – спитав Бурецвіт. – Я ж маю ще два роки, так? – Ні, не маєте. – Чому ж? – Бо ви не маєте десяти років. – Не розумію. – Садівник, окрім того, що оберігає квітку, має ще одне завдання. Він вигадує і вибудовує систему перешкод на шляху до орхідеї, які ви будете дуже довго долати. Дуже довго. Цю свою роботу Садівники завершують приблизно за два-півтора року до того, коли очікують прибуття володаря квітки. Тож я вам раджу, ми вам радимо, діяти негайно. Якщо ви знайдете Садівника до того, як він буде готовий, і поясните, чому такий поспіх, то маєте шанс вмовити його віддати орхідею. Передусім вам необхідно знайти провідника, людину, яка подібний шлях уже пройшла. – Де ж я відшукаю провідника? – Власне, ви його вже відшукали. – Де ж він? – Ліворуч від вас. Ліворуч від Бурецвіта була я…

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій