преса

Видання: Записки Книголюба, блог

Простий погляд на складний світ

http://books-fan.com/2011/03/26/recenziya-mark-geddon-divnij-vipadok-iz-sobakoyu-vnochi/
26.03.2011

Марк Геддон – відомий британський ілюстратор та письменник, який 2003 року видав свою першу книжку для дорослих „Дивний випадок із собакою вночі”. І цей твір одразу завоював дві престижні нагороди. Прикметна ця книга тим, що написана від імені хлопчика, що страждає на аутизм. Що й говорити – це новий, незамулений погляд на життя та людські стосунки.
Сюжет книжки доволі простий. Крістофер знаходить убитим сусідського пса Веллінгтона й, оскільки він любить собак і добре ставився до цього собаки, вирішує провести своє розслідування. Однак це розслідування приводить його до зовсім іншої таємниці – смерті його мами, а точніше її зникнення. Виявляється, що батько збрехав йому, сказавши, що мама померла, а вона натомість просто покинула їх та переїхала до Лондона з іншим чоловіком, їх сусідом. І це саме його батько вбив Веллінгтона. Крістоферові стає страшно, що батько може вбити і його, тому він вирішує поїхати до мами, і ця подорож (чи то втеча) займає значну частину книжки. Однак закінчується все добре.
З огляду на те, що письменник вибрав за головного оповідача хлопчика-аутиста, кут зору на все, що його оточує та що трапляється, цілком інакший, ніж ми до того звикли. Для Крістофера, якому дуже важко утримувати в голові одночасно великий об’єм різнорідної інформації, найважливіша річ – це впорядкованість та логіка. Саме тому він так любить математику та досяг у цій галузі значних успіхів. Він вважає, що у світі все просто, якщо мислити логічно та все розкладати по поличках. Його погляд на довколишній світ спершу може видатися вам спрощеним, лінійним і навіть позбавленим емоцій. Він пише те, що робить, бачить і думає, без зайвих розумувань та філософських відступів. Для нього важливі деталі, більш того він постійно звертає увагу на кількість та дає енциклопедичні визначення різним явищам та речам. Для нього не існує романтики, як це, приміром, можна побачити у його роздумах про небо та зорі. А проте для нього не існує й брехні, оскільки брехня – це цілковита протилежність правді, вона руйнує порядок та спричинює безлад. І саме завдяки цьому ви отримуєте змогу подивитися на довколишній світ по-новому. Суспільство постає таким собі метушливим, галасливим, хаотичним мурашником. Та й вади людського суспільства на тлі Крістоферового характеру проступають рельєфніше: брехня, ненависть, злоба, егоїзм, інтриги. Ми вже сотні разів читали про це, ми знаємо наше суспільство зсередини, бо ми його частина, однак ось воно, перед нами, і неможливо не здивуватись, як же все таки складно все у людей, і не в останню чергу через їх свідомо культивовані вади.
Книжка Марка Геддона цікава також тим, що ви маєте змогу не просто подивитися на світ очима Крістофера, а й зсередини побачити, як він живе, прочитати так би мовити „з перших уст” про його вподобання, звички, страхи, улюблені речі. Побачити власне роботу його мозку, який у разі перевантаження просто намагається відключитися від зовнішнього світу, та намагання його контролювати і свій розум, і тіло – за допомогою зосередженості, математичних задач, згадки про щось приємне (як то уявна червона лінія, якщо треба кудись іти поміж людей). Однак світ (а особливо світ у ХХІ столітті з його надміром інформації) – це зовсім не те місце, де людина з подібними проблемами могла би почуватися більш-менш добре. І тому коли він дивився у вікно у маминому будинку, то побачив п’ять червоних машин і чотири жовтих поспіль, що означало одночасно і „дуже вдалий день” і „невдалий”. Його „система поламалася”, тобто зруйнувалася через невпорядкованість і несистематичність довколишнього світу. І це дуже гарний, красномовний епізод. Хотілося б тільки поспорити з тими критиками, які стверджують, що „Дивний випадок з собакою вночі” Марка Геддона – перша книжка, написана від імені аутиста. Тут слід згадати передусім Фолкнера та його „Шум і шал”, де одним з оповідачів є аутист Бенджі. До цього ряду можна також додати „Форреста Гампа” Вінстона Грума. Однак те, що Геддон не перший почав розвивати цю тему, аж ніяк не применшує його заслуги.
Книжка завершується дуже оптимістично. „Бо я сам їздив до Лондона і розкрив убивство Веллінгтона, і знайшов маму, і був дуже сміливий, і написав книжку. Тобто я все-все можу” – з уст аутиста це звучить дуже незвично. Однак коли здивування проходить, мимоволі порівнюєш себе чи будь яку іншу людину з тими знедоленими, і спадає на думку, що раз уже аутист може більш-менш управляти своїм життям, бути впевненим у собі, чогось прагнути та досягати бажаного, то що ж уже говорити про звичайну людину. Це надихає.