преса

Автор: Олексій Гавриленко
Видання: «Горіх»

Норвежці «клюнуть» на українську літературу?

http://gorih.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=198&Itemid=79

У рамках проекту «Українська література в європейському контексті - Європейська література в українському контексті» (ох і задовго, боюсь переплутать!) українські видавці з’їздили до Норвегії, що стало першим кроком у розширенні простору спілкування українських видавців з європейськими колегами. Зрештою, це давно пора робити – цілеспрямовано і плідно. Серед української делегації були Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, Анетта Антоненко («Кальварія»), Елеонора Симонова («Нора-Друк»), Олександр Красовицький («Фоліо»), Володимир Брискін («Теза»), Володимир Пузіков («Грані-Т») – усі, крім Афоніна, − зубаті керівники українських видавництв. Поїздка відбулась за сприяння кількох норвезьких громадських організацій, фонду «Відродження», фонду видавництва «Кальварія» й обох посольств.

Перше, що зробили українські видавці, – завезли в Осло вітчизняні книжки, яких не було в місцевій бібліотеці. Кому це не додає очок, зрозуміло. По-друге, вони дізналися, що для норвежців Україна – «непомітна» й невідома. І от тут є чому дивуватися. Те, що норвежці не знайомі з Україною, – це, зрештою, їхня проблема, і я на їхньому місці мовчав би, оскільки в українському мистецтві є речі, які перебувають суто в європейському контексті (хоча їх іноді потрібно вишукувати, але були б цікавість і бажання)!

Гаразд, українські видавці з’їздили в Осло – обмінювалися досвідом, налагоджували контакти, спостерігали якості громадянського суспільства, також надто перейнялися міністрами, які їздять на роботу на велосипедах і величезною кількістю книгарень, які працюють буквально до ночі, а літературні кафе – й поготів уночі, поки не втомляться. Вразило: книга в Європі, у тому числі в Норвегії – всюдисуща, її продають у будь-який час доби і не тільки в книгарнях, а навіть у (!) закладах громадського харчування. Дуже сподобалась розповідь про те, що в норвезьких книгарнях є не лише книжки їхньою мовою, а й англійською, іспанською, французькою, арабською тощо.

Після таких спостережень усі зі щемом хочуть того ж самого… Ну не можемо ми вмить дорівнятись до цієї країни (де населення ледь дотягує до п’яти мільйонів, – у нас навіть історія складнішою буде), але співпрацювати зі скандинавами треба обов’язково. Спокійно і на рівних умовах.

Питання щодо перекладів стоїть доволі гостро. Сучасна українська література видаватиметься в Норвегії не скоро (хоча треба визнати, Андруховича й Забужко в будь-якій українській діаспорі знайдеш). Хоча б тому, що там небагато перекладачів з української. А точніше, усього двоє, та один не надто зацікавлений у художній літературі, а друга перекладачка працювала з російською, але прагне вивчити й українську. Звідси в очільників фонду видавництва «Кальварія» з’явилася ідея стипендій зарубіжним перекладачам тут в Україні для вивчення української мови.

Тішить те, що видавці «зловили» тему взаємних перекладів, коли українці перекладають норвежців, а вони відповідно нас. Хоча не все так просто: що саме перекладати місцеві видавництва в Норвегії не вирішили й не скоро це зроблять, адже за кордоном не все так просто. Мало, щоб текст був якісним і гідним, треба, щоб він добре продавався і був потрібним визначеній аудиторії читачів. Поки що норвежцям складно навіть рідерів по українській літературі підключити, а якщо вони з’являться, то не факт, що норвежці їм в усьому довірятимуть. Зате очевидно, що наші видавці, які представляли комерційні видавництва, таки купили в норвежців певні твори для перекладу.

Що ж, знову граємо в одні ворота. У цьому процесі також відбивається те, що Україна немає державної програми фінансування перекладів українських творів за кордоном, тоді як такі програми діють у Росії, Білорусі, Молдові.

Й ось тут ввижається найголовніший позитив поїздки до Норвегії наших видавців, яка мені здалася при презентації проекту навесні цього року планованою через звичайне туристичне зацікавлення під виділення ліваків з означених фондів.

З огляду на такий обмін досвідом, можливо, з’явиться більш потужна спонука просувати українські тексти за кордоном не лише в певної групи видавців. Можливо, за деякий час навіть з’явиться конкуренція. Хоча це вже в ідеалі, а поки плануються ще подібні поїздки в Гельсінкі та Париж. Хоч просування вітчизняної літератури – складний процес, в якому важлива якість книжкової продукції, виданої тут в Україні (якість її медійного висвітлення також), сподіваємося, будуть добрі результати.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій