преса

Автор: Григорій Латник
Видання: Український журнал іноземної літератури «Всесвіт»

СПІВЕЦЬ ЛЮБОВІ ТА СМЕРТІ

http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=244&Itemid=41

Григорій Володимирович Латник (нар. 1937 р.) — український поет і перекладач поезії, лексикограф, енциклопедист. Автор поетичних збірок “Сонети дніпровських весен” (К., 1987), “Легенди циганських кочівель” (К., 2000), “Немов мерехтливі вогні” (К., 2003), “Сумуй за Сяном і за Доном” (К., 2004), “Рокований кохатись у піснях” (К., 2004).
Зробив поетичну інтерпретацію українською мовою “Рубаяту” перса Омара Хайяма (К., 2002). Переклав із циганської мови повість Іліє Мазоре “Чари циганської троянди” (К., 2001), віршовану п’єсу Міхи Козимиренка “Червоні чобітки” (К., 2002), збірку поезій Ніко Сатхкевічо “Циганські шляхи” (К., 2003). Переклав з іспанської мови “Кансьйонеро” Хорхе Манріке (К., 2005). Уклав фольклорно-поетичну збірку “Циганські чари” (К., 2004) та “Усі твори в одному томі” українського поета Степана Руданського (К., 2005).

Оприлюднив численні добірки іспанських, португальських і французьких поетів у журналах “Всесвіт”, “Вітчизна”, “Дніпро”, в альманаху “Поезія”, у книжках видавництва “Дніпро”.

Один з укладачів Великого тлумачного словника сучасної української мови (К., 2001) і Великого зведеного орфографічного словника сучасної української лексики (К., 2003).


СПІВЕЦЬ ЛЮБОВІ ТА СМЕРТІ

З-поміж моїх поетів
має Манріке олтар.


Ці рядки належать перу славетного іспанського поета ХХ ст. Антоніо Мачадо. Він кохався у творчості Хорхе Манріке такою мірою, що навіть ім’ям дружини свого кумира — Ґйомар — називав у власних віршах жінку, яку полюбив після багатьох років розпа чу, спричиненого смертю 19-річної дружини.

Чим же зачарував великого Антоніо Мачадо кастильський лицар ХV ст. Хорхе Манріке, який загинув молодим у жорстокім бою?

Поет-воїн народився 1440 р. в селищі Паредес-де-Нава — родовому гнізді кастильського ідальґо Родріґо Манріке, який згодом став графом Паредес де Нава, конетаблем Кастилії та маґіст ром ордену Сант-Яґо. У сім’ї Хорхе був четвертим сином. Походив із давнього ґотського роду, а ґоти як германське плем’я вирізнялися войовничістю й мужністю в битвах, що стало в при годі, — адже кастильські ідальґо мусили не тільки оружно захищати свої володіння від нападників, а й вірно служити короні та вести Реконкісту — визвольну війну проти завойовників-маврів, яка почалася ще у VІІІ ст. і завершилася 1492 р. взяттям Ґранади — останньої твердині мусульман. Бабуся майбутнього поета з боку батька була онукою короля Енріке ІІ, а мати — двоюрідною сестрою відомого поета маркіза де Сантільяни. Рідний брат батька Дієґо Ґомес Манріке, перший граф Тревіньйо, був знаним поетом, губернатором Леону і правителем м. Толедо. Уславився тим, що 1476 р. завоював для католицьких королів м. Торо.

Тож ким мав стати син дона Родріґо Манріке, якого щойно зга даний Дієґо Ґомес Манріке називав “другим Сідом” і який, будучи грозою маврів, також був відомий і як поет? Звісна річ — воїном і напевне — поетом. Так згодом і сталося...

Коли Хорхе ще не виповнилось і п’яти років, померла його мати — донья Менсія де Фіґероа. А ще раніше, майже одразу по народ женні Хорхе, раптово помер його дід — патріарх роду, губернатор Леону Педро Манріке. Хроністи були переконані, що його наказав отруїти могутній ворог — конетабль Кастилії, фаворит короля Хуана ІІ Альваро де Луна. До того ж 1445 р. у битві під Ольмедо зазнало поразки військо інфантів Араґону, яких підтримував клан Манріке. Це спричинило зубожіння роду і немилість короля Хуана ІІ до Родріґо Манріке. Невдовзі фортуна змінила гнів на милість: роз лючений загальною ненавистю до свого фаворита, король 1453 р. підписав йому смертний вирок. Альваро де Луна був скараний на гор ло, а наступного року помер король, який мав блискучий двір, але слабку волю.

Ці події, як свідчать психологи, залишили глибокий слід у душі хлопчика. Доля гартувала його для майбутніх звершень мечем і пе ром. Манріке-воїн став капітаном, командором м. Монтісон, входив до проводу ордену Сант-Яґо, що складався з 13 найвищих офіцерів. Часто бачив смерть, не боявся її, постійно згадував у своїх пое зіях. Мене особливо вразили моторошно-містичні рядки, якими Хорхе Манріке розпочав одну з десяти своїх прекрасних пісень:



“Не спізняйся, Смерте, бо вмру я;
ти прийди, щоб я жив з тобою;
покохай, як тебе люблю я,
бо з твоїм прибуттям міркую
припинити війну з собою”.

Отже, поет прикликав свою смерть, і вона не забарилася. Навесні 1479 р. озброєні загони Хорхе Манріке і Педро-Руїса де Аларкона підступили до замку Ґарсі-Муньйос, яким володів маркіз де Майрена. Він не визнавав влади королеви Ісабель, яку через велику побожність називали “католичкою”. Коли крізь браму пішов загін заколотників, Хорхе Манріке раптом, нічого не сказавши своїм воям, кинувся з мечем у гущу ворогів. Кільце зімкнулось, і солдати не встигли допомогти своєму капітанові. Поет мужньо бився сам-один проти натовпу захисників фортеці, аж доки не впав мертвим. Перегодом у його одязі знайшли текст останнього вірша “Ти нас убиваєш, світе!”.

Потім уже інші поети оспівали у романсах подвиг дивного лицаря... У творчості Хорхе Манріке домінували три теми: любов, смерть і війна. Антоніо Мачадо вразило в ній “глибоке тремтіння духу”. Я додав би таке: у кожнім вірші присутня авторська магія — ознака величезного хисту; магія слів, словосполучень, навіть звуків, що зберігається в зовсім іншій — українській — мові!

Теми поезій Хорхе Манріке не були новими; мало того, дві з них — любов і смерть — є вічними в будь-якій літературі. До з’яви цього митця тема любові у творчості іспанських трубадурів налічувала три століття; Манріке, поза сумнівом, був обізнаний із поезією Ґалісії, що передувала іспанській, із провансальською поезією, що видно з його жартівливих творів. Він добре знав кастильський фольклор — звідти походили його пісні, копли, еспарси. Новаторством поета я назвав би “ламаний” рядок — строфу з чотирьох терцетів, якою написано деякі поетичні цикли та елегію “Копли на смерть батька”, загалом близько тисячі рядків із двох з половиною тисяч усіх віршованих рядків Хорхе Манріке.

Що ж до змісту, то я аж ніяк не можу погодитися з думкою деяких іспанських дослідників, буцімто значним набутком у творчості Хорхе Манріке є лише “Копли на смерть батька” — найкраща, на думку багатьох, елегія в іспанській поезії, а от його любовна лірика, мовляв, нічим не вирізняється з-поміж віршів інших іспанських поетів того часу. Не примен шуючи значення творчості таких митців ХV ст., як Хуан де Мена, маркіз де Сантільяна, Хуан Альварес Ґато (до речі, близький приятель і одноліток Хорхе Манріке), я все ж таки зазначу, що мистецьких глибин Хорхе Манріке, незрівнянного майстра алегорії, вони не сягнули. Тож недарма в іспанському енциклопедичному словнику (El Pegueсo Larousse. — Barcelona, 1999) цього лицаря названо “великим поетом кансьйонеро”, віртуозним майстром “словесної гри”, “вагомої та глибокої ліричної емоційності”.

Під час перекладання знаменитої елегії “Копли на смерть батька” мені вельми прислужився досвід інтерпретації “Рубаяту” Омара Хайяма, позаяк тема смерті є чільною і там, і там. “Копли...” стали популярними ще за життя Манріке, хоча своїх поезій він ніколи не оприлюднював. Поцінування цього величного твору я цілком довірю читачеві; скажу лишень, що він викликав зацікавленість у багатьох перекладачів світу. Відомі анонімний латинський переклад ХVІ ст., англійський (“Генрі Лонґфелло), італійський (Джакомо Дзанелла), російський (Овадій Савич). Український переклад виконано вперше.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій