преса

Автор: Оксана ЗЬОБРО
Видання: Високий замок, газета

Євгенія Кононенко:

Євгенія Кононенко: «Мене обурює, що у жіночих піджаках немає внутрішніх кишень»
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=80849
20.02.2010

Письменниця і перекладачка Євгенія Кононенко – майстер-трудоголік. Вона вміє і любить працювати стільки, скільки треба, а не стільки, скільки хочеться, і при цьому ніколи не переступає за межу, де починаються графоманія та “штампування” текстів і перекладів.

Її письму притаманні динамічний сюжет та витончена іронія. А серед її читачів - і діти, і чоловіки, і жінки. Хоча останні, звісно, найвдячніші її пошановувачі. Про маскулінних жінок і фемінних чоловіків, компроміси та небажання на них іти, містику та фемінізм у творчості з Євгенією Кононенко розмовляла кореспондент “ВЗ”.

- Вас називають однією з найяскравіших феміністок в українській літературі...

- Я б теж могла себе так назвати. Я - не радикальна, але феміністка. Жінка має право на самореалізацію поза родиною, так само, як і чоловік. Хоча якщо жінка хоче сидіти вдома і займатися тільки родиною, то не буду до неї ставитися з презирством і казати, що вона дурна гуска. Навпаки, скажу: “Де ж ти зараз знайдеш такого чоловіка, який це все забезпечить?”. Пригноблення жінки існує – це факт. Але революція, першою чергою, повинна відбутися у неї в голові, тоді вона знайде спосіб самореалізуватися.

- Чоловіки закидають феміністкам, мовляв, якщо ви боретесь за рівність, то йдіть служити в армію і не просіть допомогти донести важкі сумки.

- Щодо носіння сумок, то у чоловіків справді більше фізичної сили і у них немає місячних. Щодо армії – якщо там буде затребуваний інтелект, то жінки можуть бути там задіяні, у ролі військового інженера, психолога, перекладача. Але наша теперішня армія - дурна інституція, вона і чоловікам не потрібна. Це не школа життя, а виживання. Та якщо на неї дивитися, як на місце, де чоловіки рік вчаться дисципліни, то може, і дівчатам це потрібно. Чоловіки зазвичай платять за жінку у кафе. І їм це подобається. Вони так маскулінність свою підкреслюють чи що… Вважається, що у чоловіків більше можливостей заробити, тому вони й це роблять. Це нормально. Але мене обурює, що у жіночих піджаках немає внутрішніх кишень. Мені бракує цього. Що у жінки грошей при собі взагалі не може бути, тільки “ридикюльчик” з помадою? Зрештою, зараз багато слабких чоловіків, і вони провокують жінок ставати феміністками. Сильних перебили на війнах і у репресіях. Навіть у літературі образ сильного чоловіка виходить штучним.

- Ви говорили, що вам бракує сильного чоловіка у житті, а не в літературі…

- Це справді так. З батьком моїх дітей я розлучилася. У мене міг би ще бути пізній шлюб... Але вимоги високі. Зараз важко знайти чоловіка, який тобі підійде. Українські чоловіки переважно слабкі. І у жінки, яка хоче і вміє бути лідером у стосунках, більше шансів створити міцну родину. Такі мої приватні спостереження. Але особисто я на таку роль погоджуватися не хочу. Хоча я незалежна жінка, але мені хочеться чоловіка сильнішого за мене, який не пригнічував би мою творчість. Бо такі варіанти, як сильний деспотичний чоловік, у мене були, і з ними не склалося. Звичайно, кожній жінці потрібен саме такий сильний і недеспотичний чоловік, не тільки мені. Але таких чоловіків менше, ніж жінок, що прагнуть їх зустріти. А йти на компроміси з часом стає все важче і важче.

- Ви переважно пишете на “жіночі” теми, але один із останніх ваших романів “Жертва забутого майстра” – історичний і присвячений Пінзелю. Це дуже містична і загадкова постать. Коли про нього писали, з вами траплялись якісь містичні ситуації?

- У мене не було віщих снів, на жаль… Хотіла їх викликати, але не вдалося. У мене були якісь видіння, коли я дивилася на скульптури Пінзеля, на їх фотографії… Але особисто зі мною нічого містичного не ставалося. Я все-таки раціоналістична людина і більше заглиблювалася в історію. Хотіла дізнатися, що ж там було насправді, а не містифікувала. Шкодувала, що не маю машини часу, щоб потрапити у ті часи і побачити все на власні очі. Мій роман не містить розгадки Пінзелевої загадки, це швидше запрошення для нових дослідників… Та і я сама хочу продовжити тему Пінзеля. Але наразі не готова до цього, у мене замало матеріалів.

- А зараз над чим працюєте?

- Новий роман буде про сучасне життя. Якщо там і буде феміністичний напрям, то це буде зроблено несвідомо. Не говоритиму нічого конкретного, бо боюся, що це зникне. Маю забобон: ніколи не розповідаю наперед і не друкувала б уривки з ненаписаного роману. Але задум, і навіть більше ніж задум, у мене є, от тільки нема часу на ньому зосередитися.

- А чи має шанс сучасний український письменник зорганізувати своє життя так, щоб присвятити себе творчості і не розпорошуватися на банальне заробляння грошей?

- Люблю роботу перекладача, для мене це не такий вже тягар. Не скаржусь, це хороша робота. Але за неї все одно платять мало, і з цього важко жити. Видавці вам відповіли б: «Жити можна, якщо є десять тисяч екземплярів продажу на рік». Тоді назбирається та сума, яка може забезпечити відсоток письменнику, на який можна жити. Але потрібно, щоб таку кількість книжок купили, а для цього необхідна реклама, розвинута мережа книгорозповсюдження, допомогла б закупівля бібліотеками книжок, якимись дитячими центрами (якщо письменник пише для дітей). Приватні видавці зробили, що могли, а далі вже потрібна підтримка держави.


Довідка «ВЗ»
Євгенія Кононенко – українська письменниця і перекладачка. Народилася в 1959 р. у Києві. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Перекладає з французької та англійської мов. Її ж твори перекладалися на російську, англійську, французьку, німецьку, хорватську, білоруську мови. Авторка поетичної збірки «Вальс першого снігу» (1997), книги оповідань «Колосальний сюжет» (1998), романів «Імітація» (2001), «Зрада. ZRADA made in Ukraine» (2002), «Жертва забутого майстра» (2007), збірок «Без мужика» (2005), «Новели для нецілованих дівчат» (2006), «Повії теж виходять заміж» (2006), дитячих книг «Інфантазії: за мотивами поезій Клода Руа» (2001), «Неля, яка ходить по стелі» (2008), низки новел, повістей, есеїв. Розлучена, виховує дочку та сина.