преса

Автор: Наталя ДУДКО
Видання: «Львівський портал proUA.com»

Страшний мірошник і нестрашне вампір’ятко

http://www.portal.lviv.ua/ratusha/2007/06/07/134035.html
«Ратуша»
07.06.2007

Дві “недорослі” перекладні книжки від видавництва “Кальварія” вразили, і кожна по-своєму.

Казка зі “страшною”, на перший погляд, назвою — “Вампір’ятко” австрійської письменниці Ренате Вельш (переклад Ольги Сидор, художник — Михайло Александров) — насправді добра розповідь про чудове вампір’ятко та його названу маму пані Ліцці. А “Крабат” німецького автора Отфріда Пройслера (переклад Володимира Василюка, художнє оформлення Михайла Євшина) — казкова повість жахів, що може стати серйозним випробуванням для дитячої психіки. До слова, переклад, редагування та ілюстрування обох книжок зроблено дуже добре.

“Крабат”. “Він піднявся сходами на поміст. Тут мірошниченки насипають принесене зерно в ковші, яке крізь рукави-решета потрапляє між млинові камені. На шляху від комори до жорен зерно неодмінно десь просиплеться, одначе тепер він не помітив жодної зернини. Зате побачив на дошках щось схоже на камінці і, придивившись, здивувався — то були зуби, шматочки кісток. Хлопець отеретів від страху, силкувався закричати, але йому перетисло горло”.

Це один з перших епізодів у жанрі хорору в “Крабаті”. Причому більше про перемелювання кісток автор не згадуватиме, натомість розкаже про загадкові смерті напередодні Нового року — коли ціною життя одного зі своїх учнів продовжує власне життя мірошник-чорнокнижник. Про гнітючу атмосферу “очікування” цих смертей. Про невдалі спроби втекти чи здолати чаклуна... Автор майстерно нагнітає атмосферу страху, таємничості.

Водночас “Крабат” — казкова повість жахів про те, як добро і любов перемагають зло. Цей твір написано за мотивами народної легенди лужицьких сербів, сюжет про Крабата є поширеним у світовій літературі, а твір Отфріда Пройслера не раз екранізували.

Прірва між добром і злом у повісті максимально загострена. Спроможність любові творити дива, її чаклунська сила (на противагу чорній магії) дуже переконлива. Адже Крабату допомогла не його здатність протистояти мірошнику-чаклуну, а сила справжнього почуття: “Як ти знайшла мене серед хлопців?” — “Я відчула твій страх... Страх за мене!”

Однак перш ніж давати “Крабата” дитині, прочитайте самі. Зрештою, видавці не вказують віку, на який розрахована книжка...

“Вампірятко”. 67-річна (за паспортом, а в душі — значно молодша) пані Ліцці всупереч переконаності сусідів повірила, що коли маленького вампірчика вигодувати молоком, то крові він не захоче. А вампір’ятко підготувало для неї несподіванку: воно дуже полюбило харчуватися людською жовчю, висмоктуючи її в тих, у кого її забагато. У такий спосіб воно зуміло зробити світ на маленькому шматочку простору довкола добрішим. Звісно, на нього чатувало чимало небезпек, але пані Ліцці залишалася його охоронцем. Також вона вирішила помандрувати на пошуки друзів вампірчика, адже для них знайдеться дуже багато роботи. Тому пригоди “Вампір’ятка” від Ренати Вельш (до речі, недавно письменниця приїжджала до Львова — на “Форум видавців — дітям”) триватимуть, сподіватимемося, що й в українському перекладі теж.