преса

Видання: «Мистецький портал МузаUA»

Виграш у боротьбі духу з плоттю

http://muza.in.ua/photo/413-vigrash-u-borotbi-dukhu-z-plottju.html
04.02.2010

2 лютого в Києві книгарня «Є» зібрала всіх, хто прийшов почути поезію знаного поета з непростою долею Миколи Біденка (автора таких книжок, як «Важкий метал», «Скелет блискавки», «Мисліте», «Усвідомлена необхідність»). Того дня він презентував свою нову книжку віршів «Ліки зі смерти», яку випустило видавництво «Кальварія» наприкінці минулого року.

«Серед учасників презентації були сам поет Микола Біденко, журналістка та письменниця Марія Влад, письменник і перекладач автор післямови до книжки Леонід Кононович, - звітує УНІАН. - Візуальну картинку вечора створив Володимир Биков - майстер київського кобзарського цеху, художник, чиї роботи використано в оформленні книжки «Ліки зі смерти». За словами Миколи Біденка, у них з художником Володимиром Биковим склався своєрідний тандем. Протягом багатьох років вони роблять паралельні речі: перший пише картину, другий пише до неї текст».

Музичним супроводом презентації стала гра гурту «Козацька хорея» за участи модератора зустрічі Тараса Компаніченка. Гості вечора почули пандору, шалмей, басолю, скрипку, бандуру - старовинні музичні інструменти часів козацтва.

Микола Біденко про свої «Ліки зі смерти» сказав таке: «Смерть - це не кінець, це навіть необхідна умова життя, тому що смерть виникає не як кінець чогось, а як поглинання одного життя иншим. І ми фактично живемо, перекочовуючи з життя у смерть. Якщо смерть наявна в людині - отже, вона така ж природна, як і все инше, і можна зі смерти робити ліки для свого життя так само, як ми, наприклад, робимо їх із отрути гадюки. Просто треба так користуватися, щоб воно не вбивало, а допомагало жити. Я намагався саме таким чином побудувати свої думки, щоб вони допомогли вам бути міцнішими, глибшими, просто, щоб вам було цікавіше жити».

Леонід Кононович додав (знову ж цитуємо за звітом автора УНІАН): «Що можна сказати про ці вірші? Я би їх віршами чи поезіями взагалі не назвав би, тому що поезії тут практично немає. Це - тексти, щось на зразок поєднання поезії і філософії. І перше, що кидається у вічі звичайному читачеві, - це безсумнівний матеріалізм концепції ліричного героя. Читаючи їх, помітно, що ліричний герой є матеріалістом. Він не хоче вірити в абсурд, він бачить, що абсурд навколо, світ абсурдний, він позбавлений будь-якого смислу, але він шукає в ньому якоїсь логіки й при цьому забуває, що мудрість цього світу є глупота перед Богом. І звідси випливає другий момент цієї концепції - погляд на світ, як на щось механічне. І звідси ліричний герой і автор вважає, що можна робити поезію штучно, що можна робити поезію, як на заході роблять скульптури з брухту. Але поезія - це живий організм, він виростає, у ньому є душа».

Очевидно, що Микола Біденко помилився з вибором автора післямови. Бо складається таке враження, що Леонід Кононович дотримується инших мистецьких поглядів на відміну від автора поезій. «Та оскільки жодних почуттів тут нема, то весь цей дискурс плине мляво й монотонно, виграють лише поезії з досить великими зримими метафорами...», - пише Кононович. «Мляво й монотонно» - здається, це не зовсім похвала віршам Біденка, навіть навпаки... А звинувачення у відсутності почуттів узагалі заперечує право цим текстам іменуватися поетичними.

Втім, Леонід Кононович, що має велику приязнь до самого Біденка та його творчости, певно, зовсім не хотів викликати такого ефекту.

Зауважимо, що всі поезії Миколи Біденка пронизає одне Велике почуття - Самотність. А ще - біль від виграшу в боротьбі духу з плоттю.

Стилістично автор дуже близький до таких поетів, як Юрій Тарнавський і Патриція Килина. В деяких віршах вчуваються впливи Едварда Каммінґса (Edward Estlin Cummings).

І насамкінець. Ориґінальність віршів Миколи Біденка відзначав Юрко Ґудзь. Отакий от світлий штрих...


* * *

лежали очі на бруківці
вставали вулиці як вежі
я мав би думати що заблукав
серед засушених абсентів

ловці доріг стояли в мухоморах
ховали милиці у пастки естакад

я відбігаюсь у вовках
підпаливши погоню життя
у пустелях жалів

серце розсиплеться на цифри
в непролазних скелелазках кардіограм
долаючи зону паркінсона
воно входить в самозабуття
і прокидається жайворонком

позасвідомленим холодом свічки
тиняється світло тунелю
запрасована в асфальтову сутану стіна
намагається підвести голову
щоб подивитися в огняні очі
ще незаміжньої смерті

наткнувшись на здивування ополонки
що застигла роззяпивши холод
між криком і портретом Н2О
в аварію попало скло
і подих вже посмертний

мене переступили рятувальні кола
і криво посміхнулось перехрестя

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій