преса

Автор: Яна Дубинянська
Видання: Буквоїд, книжковий портал

Відвертість без шоку

http://www.bukvoid.com.ua/digest/2009/12/16/210849.html
16 Груд 2009

Євгенія Кононенко. Книгарня «ШОК». — Львів, Кальварія. — 2009.
Євгенія Кононенко бере щирістю. Вона завжди вкрай відверта, а тому їй завжди віриш.
Навіть коли у досить фривольному оповіданні «Комп’ютерна елегія» про ворожіння за інтернетом, яким розпочинається нова збірка письменниці, посилання внизу сторінки повідомляє: «свідомо не подається інформація, що саме треба робити з обличчям на екрані за допомогою крові», — мимохіть виникає думка: а вона ж справді знає! І спроможна — сто відсотків! — приворожити в цифровому форматі будь-якого чоловіка, навіть публічного, заможного, завжди зайнятого, довести його до нестями… аби зрештою дійти мудрого висновку: «Іноді комп’ютер може бути кращим за чоловіка — і вимкнути його можна, коли зовсім набридне, і відповіді на сакральні питання знає краще за багатьох чоловіків».
Відвертості не буває багато. Можливо, тому після досить вдалих, але не достеменно успішних спроб зробити кар’єру «української Марініної» Євгенія Кононенко повернулася від детективних романів на територію, де вона може все, — до малої прози. Один-єдиний, але чітко вивірений і приголомшливий сюжетний хід. Мінімальна (зазвичай двоє: він і вона) кількість образів, — себто ні, абсолютно живих людей. І жодного зайвого, неточного слова.
Євгенія Кононенко бере впізнаваністю. Більшість ситуацій зу її новелах легко асоціюється із реальним життям, а герої — з читачами. Буденний трикутник «мати-син-майбутня невістка» у новелі «На своїй землі»: яка знайома, класична, вичерпана ситуація! Здавалося б, власний життєвий досвід (а кому з нас не довелося випробувати на собі бодай одну з цих трьох ролей?) дозволяє передбачити всі можливі варіанти розвитку подій. Проте останній рядок у новелі, фінальна репліка героїні перевертає все. І влучає точно в ціль.
Або ж безжально-афористична анатомія життя і часу, що стосується всіх без винятку: «Ювілеї чоловіка — святкування нового злету, нового кохання, нової хвилі молодості. А ювілей жінки — то кумедне бажання схопити за хвіст те життя, якого вже ніколи не буде. І всі претензії можна адресувати тільки Господові» («Голий ювілей»). Моторошно, навіть коли тобі поки що трохи за тридцять. Але й ця вкрай відверта новела матиме абсолютно несподіваний фінал.
Євгенія Кононенко бере фантастичністю. Іноді її сюжети неймовірні настільки, наскільки може бути такою тільки правда, в літературному сенсі поняття. Ну як, скажіть, могли впізнати одне одного, перетнувшись випадково у нотаріальній конторі, дуже літні люди, які востаннє бачилися… 1933 року, малими дітьми? Але ж раз на життя трапляється й таке, і вони обміняються телефонами, і довго-довго розмовлятимуть про все на світі, і будуть щасливі, і помруть в один день («Телефонна елегія»). І не повірити — неможливо.
Деякі новели підкреслено гостросюжетні: ось героїня, яка їде на край міста до одруженого коханця, мало не стає жертвою згвалтування, утікає, скориставшись щасливим випадком, до того ж — прихоплює мимоволі чужу сумочку з чималою сумою грошей… («П’ять хвилин ніжності»). Майже бойовик. Але всі ці пригоди не мають жодного значення. Важать — оті самі винесені в заголовок хвилини, що вона їх таки отримує у фіналі, сильна жінка від підкреслено слабкого чоловіка, якого кохає й кохатиме надалі. Або ж новела зі «шпигунським» сюжетом «Фронтові листи»: не настільки важливо, які спецслужби і навіщо провернули інтригу щодо викрадення листів таємничою дівчиною, підісланою до юного закоханого хлопця. Важить — що «ВІДТОДІ в його житті не сталося нічого». Сфера особистого й інтимного у Кононенко завжди впевнено переважує соціальну, державну та іншу загальнолюдську реальність.
Відвертість — тонка матерія. Адже письменниця ділиться такими спостереженнями й відчуттями, за якими неможливо не запідозрити певного автобіографізму. І він там, безумовно, є, тільки виокремити важко. Чого варте її фірмове авторське «ти», використане раніше у резонансному й перекладеному нещодавно в Росії есеї «Без мужика»? І ось воно знову, у новелі «Не склалося» — про мрію справжньої феміністки. Дуже подібної до авторки. Яка цілком реально могла опинитися в такій самій пікантній ситуації, чом би й ні?
Щось особисте, тусовочне, проглядає і в закамуфльованих другорядних персонажах заголовної «Книгарні “ШОК”»: безперечно, хто в курсі, ті впізнають, а решті доведеться читати так. І всі ці речі, що ризиковано балансують на межі, письменниця робить цілком свідомо: «нехай хтось ламає собі голову, що є автобіографічним, а що нафантазовано». Це з есею (перепрошую за тавтологію) під назвою «Чому саме есеї?», одному з трьох, що завершують збірку. В цих творах письменниця бере на себе роль літературного критика, прискіпливо анатомуючи… саму себе. І це вкрай цікаво.
Ось есей «Анна Гавальда (Микола Рябчук)». Мало в кого вистачило б сміливості порівнювати власні твори зі світовими бестселерами (що їх Євгенія Кононенко перекладала з французької): «…мої якщо не кращі, то принаймні не гірші, проте не мають і тисячної частки слави Анни Гавальди», і спробувати самій же відповісти на явно болюче для неї питання: чому?
А до чого тут Микола Рябчук? Здається, і з Рябчуком там не все так просто… Зрештою, прочитаєте. І про вітчизняний варіант шляху в літературу, і про інтриги перекладацького середовища («Про інтимні стосунки оригіналу та перекладу»), і ще багато про що.
Але навіть ці твори, написані від першої особи, яка є не ліричною героїнею, а саме письменницею й перекладачкою Євгенією Кононенко, я б не радила сприймати цілком за чисту монету. Вона й сама не радить. Адже і найвідвертіша література залишає місце таємниці. А «у рамках сповіді найнадійніше моделюється невідповідність істині».

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій