преса

Автор: Олександер Красюк
Видання: «Сучасність»

ВІЛЬНЕ СПОВІЛЬНЕННЯ ЧАСУ

Адам Загаєвський
«У чужій красі»
з польської переклав Віктор Дмитрук
«Кальварія»

Поширена думка: поети пишуть кепську прозу. Трохи менш поширена думка: поети, котрі пишуть прозу гарну, пишуть її надто мало. Виявляється, не всі. Один з найзнаніших сьогодні в світі польських поетів Адам Загаєвський вже понад тридцять років майже синхронно зі збірками віршів видає книжки сюжетної прози та чудові есеї. Як на мене, вже тільки за них його варто зарахувати до найцікавіших сучасних авторів. Наразі під сучасністю я маю на увазі виважену позачасовість, категорію більш цінну за захекану актуальність. Випущена нещодавно в Україні через десять років після її краківського дебюту книжка Загаєвського «У чужій красі» аніскільки не відгонить анахронізмом. Хоча автор в ній не просто виписує дискретні культурологічні меандри по широкому часовому й географічному тлі, а здебільшого реконструює філософічну задумливість себе молодого провінціала, студента Ягелонського університету середини 1960-х. Отже, це ще й мемуаристика вищого ґатунку. Тобто та, коли календарний хід подій для читача важить набагато менше за сенс і смак їхніх спільних (наратора й читача) вражень.
Загаєвського хочеться багато цитувати.
Наприклад, такі нехитрі й точні, мов фотографічні, кадри:
«Товстий професор Академії мистецтв приймав уклони своїх студентів. Відомий гінеколог провадив високу дружину, про яку розповідали, ніби вона втекла колись із якимось італійським журналістом, але за місяць повернулася. Один дуже заможний швець приходив до філармонії, щоб змити з себе стійкий запах телячої та волової шкіри. Один філософ з тонкими губами, відомий тим, що взагалі не любив мистецтва, але вважав, що все, що існує, варте уваги, сідав в останньому ряду».
Або не менш очевидна, проте не та, на яку більшість з нас має вільний час і снагу звертати увагу, логіка існування предметного світу:
«Усе є кращим від небуття, яке так захоплювало новомодних філософів; ні, земля і речі не були зацікавлені небуттям, а лиш хмарами й погодами, захопливим плином днів і ночей; сталеві мости потягалися з насолодою, коли зростала температура, дерев’яні балкони легенько тріщали, наче говорячи: ви, люди, можете вбивати одні одних, але дуже просимо нас у це не втягати, а також у ваші постійно змінювані теорії, яким ми не можемо вірити; наша думка надто поважна, аби слухатися фривольного духу часу; ми, речі, лежимо в основі дійсності, ми є опорами реальності...»
Де тут шокуюча парадоксальність думки, феєрверковий розсип мудрагельського дивертисменту, до яких ми звикли у есеїстів англосаксонської й галльської шкіл? де німецька поважність? – спитаєте ви. Та ніде. Нема у Загаєвського аж таких неосяжних непідготованим розумом глибин, сліпучих ефектів, провокуючих ажіотажний попит теорій, коротких і влучних, мов револьверний постріл в упор, афоризмів, будь-кому годящих на всяк-про-всяк випадок. Натомість книжка цього поляка має цілісний настрій. Той, що, кажуть, також притаманний нам, українцям – безкінечно щемливий, як осіннє небо в останню погожу днину. Ми ж не знаємо, що вона остання. Але якимсь невідомим метеорологам інструментарієм (душею, чи що) відчуваємо, так?
Загаєвського краще читати вголос. І краще не самому собі – комусь близькому. Чи тому\тій, кого ви хочете перевірити на близькість - не так на інтелектуальну, як на сердечну спорідненість. Не біда, якщо кунятиме, гірше, якщо раптом почне терміново згадувати, кому конче треба було зателефонувати. Така література сповільнює час. Інакше кажучи – подовжує життя. А що з ним робити, мало хто достеменно собі уявляє.

Адам Загаєвський народився 1945 року у Львові, у чотиримісячному віці переїхав з батьками до Польщі; вивчав філософію й психологію, вірші почав писати студентом, першу книжку випустив у 1972-му; після підписання «Листа 59» - протесту польських інтелектуалів проти планованих змін в конституції країни (зокрема тези про «провідну роль ПРП в соціалістичній державі») став «недрукованим» автором; від 1981 року жив у Парижі. Зараз живе поперемінно у Кракові, Х’юстоні й Чикаго, викладаючи в тамтешніх університетах.