преса

Автор: Марися Рудська
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

Підліткова мемуаристика

Анн-Софі Брасм «Дихаю»: підліткова мемуаристика
http://sumno.com/article/ann-sofi-brasm-dyhayu-pidlitkova-memuarystyka/
22.07.2009

Роман «Дихаю» написаний Анн-Софі Брасм у шістнадцять років. Він став найгучнішим дебютом у Франції за останні кілька років. Після його виходу друком авторка отримала 18 пропозицій на екранізацію і віддала перевагу багатомільйонному контракту з «Miramax».

Зараз авторці 18 років, вона читає Золя, Сартра, Толстого і Беккета, своїм кумиром вважає Фредеріка Бегбедера. «Я не зірка ліцею і не нова Франсуаза Саган. — розповідає вона, — Я сама була нещасливим підлітком. Класично: прищава, незрозуміла, часом надто замкнута в собі й дуже імпульсивна. Я повинна була вибухнути. Цей роман і є тим вибухом»

Текст побудовано у формі внутрішнього діалогу. Дев’ятнадцятирічна Шарлен у в’язниці вирішує згадати все своє життя і записати ці спогади. Мова роману стримана, лаконічна. З перших сторінок відчувається внутрішня напруга. Хоч йдеться і про світлі та щасливі періоди життя, все одно читача не покидає напружене відчуття, страху та передчуття зриву, зламу, вибуху.

«Дихаю» — якісний молодіжний роман. Його із задоволенням читатимуть підлітки та молодь, бо книжка написана їх ровесницею, яка ще й гарно знає психологію. Тому в кожного персонажа добре виписаний характер та вмотивовані вчинки.

Молода авторка зробила те, що не можуть зробити дорослі автори, які пишуть (намагаються писати) про підлітків. Перебуваючи в перехідному віці, вона мала на увазі, що тінейджерський вік — період формування особистості.

Особистість героїні показана в розвитку, у русі, у дії. Формуючи психологічний портрет Шарлени Анн-Софі демонструвала всі чинники впливу на характер молодої людини: родину, друзів, коло спілкування.

Родина. Життя дівчини віддане їй в руки, адже ніби-то любляча родина лише поверхнево турбувалася про доньку не заглиблюючись надто в її внутрішній світ. Тому батьки не мали змоги спостерігати метаморфози, що відбуваються у душі доньки.

«Звісно, батьки мене любили. Може, занадто. І радше матеріально, ніж емоційно»,— пише Шарлена у в’язниці.

Із розвитком дівчини змінюється її бачення навколишнього світу. Найяскравіше на прикладі батьків: тендітна любов переходить у байдужість, а згодом і в ненависть.

Оточення. Навколо Шарлени, у коледжах були звичайні підлітки із звичайними підлітковими проблемами: байдужість, вороже ставлення до інших, деяка зверхність. Оскільки Шарлена не могла знайти з ними спільну мову, то вважала їх дурними і про себе зневажала.

Друзі. Поряд з родиною на розвиток Шарлени впливає дружба. Перша дитяча й найщиріша дружба заклала в Шарлену зернину добра, мрій, прагнень і любові. Несприятливі обставини надалі будуть заважати їй прорости. Наступна підліткова дружба з Сарою стане фатальною бо з часом перетвориться на обожнювання, фанатичність, залежність та ненависть.

Це роман про залежність, яка вбиває людину більше ніж наркотична чи алкогольна, бо вона вбиває перш за все особистість. Про фанатичну залежність від того, кого вважав другом.

У романі зачіпається проблема зрілості. Спочатку Шарлена глибоко перемається через свою запізнілу фізичну зрілість. Вона з болем дивиться на однокласниць, що вже мали жіночні форми, а вона досі нагадувала хлопчиська. Потім постає питання моральної зрілості. Кожне життєве випробування каталізує дорослішання дівчини. І ми відчуваємо, що розповідь ведеться від значно зрілішішої особи ніж та, про яку розповідається.

Пропри глибокий психологізм твір має свої символи. Так наприклад, подруга дитинства Ванеса в блакитній сукні сприймається як янгол дитинства, як блакитний відголосок щасливих днів і коли через шість років Шалена зустрічає її хвору на лейкомію: бліду, худу і слабку — руйнується образ того дитячого щастя, що тримався в душі Шарлени.

Назва роману «Дихаю» вдало обіграна в сюжеті твору. Хвора на асму Шарлена намагається вчинити суїцид: вона не приймає вчасно ліки і задихається. Врешті її рятують і дівчина відчуває як приємно їй дихати, як їй подобається коли повітря входить в легені. Дихання символізує відчуття свободи дівчини. Відчуваючи психологічну фанатичну залежність від Сари вона починає задихатися і для того щоб знову дихати йде на вбивство.

На обкладинці роману красується надпис: «Книжки Анн-Софі Брамс для Франції є тим самим, що книжки Любка Дереша для України…». Паралель із Дерешем не випадкова. Крім того, що обидва автори дебютували в шістнадцять років вони писати романи із схожими проблемами. Твори обох авторів зорієнтовані на молодіжну аудиторію.

«Дихаю» та «Поклоніння Ящірці» мають досить схожу сюжетну лінію, звісно з різними героями, обставинами, місцями подій. В Анн-Софі немає Дерешевої містичності і неформальності героїв, а в Дереша немає такого глибокого психологізму та простоти тексту. Але обидва романи засвідчують існування якісної молодіжної літератури.

Не зважаючи на те, що між авторами стоять бар’єри відстані, мов та часу їх романи закінчуються однаково:

«Чи я шкодую за накоєним? Ні.
Чи мене якимось чином це зачепило?
Ні. Мене це абсолютно не гребе.»

Любко Дереш «Поклоніння Ящірці»
«— Шарлено. Подивись мені в очі і скажи. що ти шкодуєш про те, що скоїла.
Раптом мої сльози вщухли. Я не підводила голови, я не хотіла щоб він бачив моє обличчя. Я не зуміла відповісти. Як йому пояснити, що я не відчуваю жодних докорів сумління, що, пропри біль, ненависть і сором, я назавжди здобула перемогу над цим триклятим життям?»

Анн-Софі Брасм «Дихаю»


«Дихаю» — це роман про темні сторони душі, про залежність і потребу свободи, про кохання і дружбу, про маленького підлітка з великими проблемами.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій