преса

Автор: Яценко Петро
Видання: «Текст і контекст»

IЗДРИК:

http://www.text-context.org.ua/articles/3.html

IЗДРИК: "З МОЇМ МАЙБУТНIМ - ПРОБЛЕМИ"
...+ рептилiї, потвори i текстотерапiя


Похмурий та тверезий, iздрик полюбляє розповiдати, як у оселi свого знайомого пив одеколон, а писати - про те, як вiн їв "кашку" в стацiонарi психiатричної лiкарнi. Замiсть мозку в Юрiя iздрика - лабiринт iз моторошними потворами, що чигають у темних закутках. "Автор блокбастерiв "Воццек" i "Подвiйний Леон", милий iнтелектуальний монстр, така собi рептилiя нової української лiтератури…" - з точки зору Сергiя Жадана. Але поруч з iздриком припиняють плакати дiти та жiнки. Вони вiдчувають: усе, що Юрко про себе розказує, - неправда...
"Контекст": Хто такий Iздрик?
Юрiй Iздрик: Найкраще би було сказати - письменник, однак я передовсiм редактор "Четверга". Редакторство - вважаю, i моя професiя, i мiй найбiльший, якщо можна тут вжити таке слово, талант. А письменник я так, у другу чергу, хоч у мене є кiлька книг - "Воццек", "Острiв Крк" "Подвiйний Леон"... Але це ще нiчого не значить, бо я завше повторюю, що всi дотеперiшнi мої книги були радше актом психотерапiї, нiж свiдомим творенням лiтератури.
"Контекст": iсторiї про Iздрика (ходить Станiславом з пляшкою мiнералки в руцi, проїжджає свою зупинку) й iсторiї про Воццека - життєвi й лiтературнi, як вони реально переплiтаютьсяi
Юрiй Iздрик: Я мiг би сказати, що Воццек - то я, i певною мiрою це було б правдою. Але тi iсторiї, якi переповiдав Андрухович, бiльшою мiрою документальнi, нiж Воццек, бо це художня лiтература, а вона передбачає елементи гри, фантазiї, мiстифiкацiї.
"Контекст": Фантазування у Вашому випадку, здається, матерiалiзовувалось...
Юрiй Iздрик: Це те, що я називаю дешевою мiстикою: ти пишеш, бавишся, повнiстю вiддаєшся стихiї писання, а потiм написане починає здiйснюватися. Можливо, через те я довший час взагалi не мiг писати, бо був спаралiзований страхом, що написане матерiалiзується. А свiдомо компонувати хепi енди, виграшнi сюжети не можна, бо це буде брехня i тодi взагалiв немає сенсу писати. Якщо ж ти пишеш щиро, то не знаєш, звiдки беруться деякi речi. Тiльки Богу вiдомо, що рухає нашою фантазiєю, пiдсвiдомим чи надсвiдомим. Тому кажу, що довший час я волiв мовчати, анiж провокувати для себе якiсь невiдомi речi. Тепер я почав пробувати знову працювати. i, можливо, вперше в життi пробую поводитись як професiйний письменник: мене бiльше цiкавлять композицiя, сюжет, анiж те, що я називаю психотерапiєю. Не знаю, чи будуть здiйснюватись i цi речi, в усякому разi мiй страх уже не настiльки сильний, щоб я вже зовсiм нiчого не писав.
"Контекст": Можливо, варто роздiлити свої переживання: частину висловлювати в щоденнику, а частину - в художнiх текстахi
Юрiй Iздрик: Я не вмiю писати щоденник, не бачу в цьому потреби i не маю для цього часу.
Загравання з невiдомим
"Контекст": "Якби я мусив бути професiйним фiлософом, то радше писав би щось про психологiю творчостi", - цитую Вас з "iншого формату". Що ж саме Ви б писалиi
Юрiй Iздрик: Мене цiкавлять сюрпризи, якi виникають у процесi писання. Життя є достатньо сiрим i прогнозованим i не так багато в ньому несподiванок. От коли берешся писати, вигадувати i раптом починаєш витягувати звiдкись всiлякi несподiванi речi, жити стає цiкавiше й кольоровiше. i це в принципi те, заради чого варто ризикувати писати.
Взагалi, справжнє писання - це завжди загравання, ну, не скажу з iнфернальним, але з невiдомим. А що може бути цiкавiшим для людини, нiж гра з невiдомимi
"Контекст": Коли ви заграєте з невiдомим, то ви весь у грi, не пiдноситесь над неюi
Юрiй Iздрик: Абсолютно! Ти занурюєшся у гру повнiстю, ти входиш у це невiдоме як персонаж i коли контактуєш з речами, якi в цьому невiдомому є, з'являються власне тi сюрпризи, про якi кажу.
"Контекст": А поняття натхнення для Вас iснуєi
Юрiй Iздрик: Я не люблю цього слова, бо воно заяложене й патетичне. Я радше би вжив сленiове словечко "пре". От коли пре, тодi й пишеться, а коли нi, то нема сенсу писати, бо буде тiльки сухе компонування, без сюрпризiв, i прорахованiсть твору читач вiдчує.
"Контекст": Чи можна свiдомо вийти на той стан, коли "пре"i
Юрiй Iздрик: Знаєте, з мого досвiду випливає, що це практично неможливо. Такий стан приходить несподiвано: десь стається коротке замикання, десь щось робиться, невiдомо як - i тебе починає перти. i це добре!
"Контекст": Не шкодуєте, що закiнчили механiко-технологiчний факультет Львiвської полiтехнiки, а не, скажiмо, фiлологiю чи журналiстику, якусь мистецьку спецiальнiстьi
Юрiй Iздрик: Закiнчивши музичну школу, клас вiолончелi, я, за порадою батькiв, продовжив навчання у 10 класi - кар'єра вiолончелiста була перекреслена. Тодi я хотiв хоча б трохи бути дотичним до мистецтва. Але склалося так, що потрапив до Львiвської полiтехнiки: батьки - iнженери й хотiли бачити мене теж iнженером, а я був дуже слухняним хлопчиком... Тодi проводили експеримент - золотих медалiстiв зараховували на непопулярнi факультети. Я вирiшив, що якщо йти в iнженери, то бодай без екзаменiв. П'ять рокiв менi було дуже прикро i, курсуючи Львовом, я намагався знайти виходи на мистецькi кола, на богему. Постiйно сидiв у бiблiотецi Стефаника, читав совєтськi критичнi книжки, з яких з-пiд машкари критики можна було витягти хоч якiсь цитати. Пригадую чудовi концерти у фiлармонiї... Справдi, я тодi шкодував, що змушений вивчати всiлякi залiзяки. Тепер уже не бачу приводiв для жалю - в 1991 роцi доля звела мене в Станiславовi з дуже цiкавими людьми. Я ще тодi почав робити самвидавiвський "Четвер" i тепер маю можливiсть займатись тим, що люблю i що, менi здається, вмiю робити.
"Контекст": Ми так плавно перейшли до "Четверга"... Усе, що вам надсилають молодi таланти, друкуєте в ньомуi
Юрiй Iздрик: Та ви жартуєте! Вiсiмдесят - дев'яносто вiдсоткiв творiв - така графоманiя, що не надається до жодного друку. Найбiльша важкiсть моєї роботи полягає в тому, що доводиться перечитувати гори текстiв. Але коли серед тих 10% натрапляєш на родзинку, а тим бiльше, якщо вдається вiдкрити якийсь новий талант - то це та радiсть, яка компенсує читання тих 90%.
"Контекст": Який з останнiх рукописiв, що Ви прочитали, сподобався Вам найбiльшеi
Юрiй Iздрик: Очевидно, найбiльшим вiдкриттям останнього сезону був i залишається Любко Дереш. Я не схильний його переоцiнювати i ще маю сумнiви, чи випишеться вiн у доброго письменника, але я дуже би цього хотiв. iрена Карпа, солiстка групи "Фактично самi" - дуже цiкава особа, потiм Олена Каїнська, її новий роман готуємо до друку в "Четверзi". Якщо говорити про окремi книжки, то найсильнiшою i найяскравiшою прозою для мене є проза киянки Свiтлани Поваляєвої. Думаю, що її роман "Замiсть кровi", який має вийти у "Кальварiї", цiлком може стати культовим. Мiй син вчиться у Богословськiй академiї i приносить книги, якi в них культовi, наприклад, "На голцi" Уелша - наркоманська проза. Але, як на мене, це, по-перше, страшенна "чорнуха" й, по-друге, погана проза. Книга Свiтлани Поваляєвої "Замiсть кровi" тематично збiгається з нею - теж тема наркоманiї, залежностi вiд хiмiчних речовин i пошуки способiв виходу звiдти. Але це набагато сильнiше як текст, а також як свiтогляд набагато свiтлiше.
"Контекст": Вашi творчi задуми не бунтують, допоки Ви перейнятi чужими текстамиi
Юрiй Iздрик: Безумовно, бувають моменти, коли менi би хотiлося все кинути на якийсь час, зiрвавши якусь стипендiю, засiсти на два-три мiсяцi в тихому куточку i писати щось своє. Але, з iншого боку, я далекий вiд iлюзiй: стипендiя - це добре, проте можна її отримати й тупо сидiти, бо не буде перти. Коли воно пре, завжди знайдеться якийсь час, щоб самому творити.
"Контекст": А яке майбутнє iдеальне для Вас?
Юрiй Iздрик: З моїм майбутнiм - проблеми. Я не знаю, що буде зi мною завтра. Я усiм, чим можу, чiпляюся за "Четвер", бо це єдине, що прив'язує мене до реального життя i гарантує хоч якесь найближче майбутнє. Але я не розпачаю - якось воно буде!