преса

Автор: Яценко Петро
Видання: «Текст і контекст»

ДЕРЕШ:

http://www.text-context.org.ua/articles/99.html

ДЕРЕШ: "НІЯКИХ ПОТОЙБІЧНИХ ТВАРИН"
у киргизстанi письменник очистився вiд важких думок, а в києвi працює над новою книгою


Фото "Контексту": у 17 рокiв Дереш iще навчався у Львовi та мав чуприну...
Ставши вiдомим завдяки сюжетам iз численними "виходами в астрал", Любко Дереш вiд запитань на кшталт "а ти сам пробував наркотики?"не може приховати легкого роздратування. Навiть курити вiн кинув ще в зовсiм юному вiцi, ледь ставши популярним. Любко Дереш, мабуть, найуспiшнiший представник наймолодшого поколiння української лiтератури. "Вистрiливши" романом "Культ" у вiцi 17 рокiв, вiн показав чудову працездатнiсть як на студента, випустивши у наступнi роки один за одним романи "Поклонiння ящiрцi", "Архе", "Намiр!" та "Трохи пiтьми". Нинi його твори виданi в Нiмеччинi, Польщi та Сербiї, а двадцятитрирiчний Дереш перебрався жити до Києва, де, за його словами, "простiше пiдтримувати контакти", а також -- ховатися вiд прихильниць. Як саме популярний серед української молодi письменник вивчав нетрадицiйнi практики? Хто пiдштовхнув його до намiру стати письменником i над чим вiн працює тепер -- у iнтерв'ю, яке Любко Дереш дав "Контекстовi".

"Контекст": Любку, ми регулярно можемо бачити вас на столичному каналi КРТ. Вiдчуваєте себе телезiркою?

Любко Дереш: Справдi, я "свiчуся" на екранi по три хвилини п'ять разiв на тиждень. Та вся ця авантюра посiдає дуже незначне мiсце у моєму життi: години три раз на два тижнi -- саме стiльки триває запис. Це для мене така розвага. Я давно хотiв спробувати себе на телебаченнi, i якось пролунав дзвiнок з каналу "Київська Русь" - i от, веду книжкову рубрику. Але про "телезiрковiсть" навiть не йдеться.

"Контекст": А чи встигаєте перечитати всi книжки, якi пропонуєте глядачевi?

Любко Дереш: Звичайно, що нi. Та й скiльки можна розказати про книжку за три хвилини? Тож намагаюся зробити такий швидкий аналiз книжки, читаю критику, лiзу до iнтернету, щоб знайти вiдомостi про автора. Загалом, моя передача - не стiльки про змiст книги, як про книжку як явище в контекстi сучасної лiтератури.

"Контекст": Письменники -- зазвичай особи iнтровертнi. Був мандраж перед камерою?

Любко Дереш: Мандраж зник внаслiдок практики: Ну, не якоїсь там окультної практики, а через постiйне вправляння перед об'єктивом, ви ж мене правильно зрозумiли?

"Контекст": До речi, про практики. Не так давно ви навiщось їздили до Киргизстану, до доктора Назаралiєва, вiдомого своїми нетрадицiйними методиками лiкування наркотичної залежностi...

Любко Дереш: Так, я там був, а доктор Женiшбек Назаралiєв -- надзвичайна людина. Я потрапив до Бiшкеку завдяки своєму київському приятелевi Костянтиновi Дорошенку: вiн допомагав випускати книжку Назаралiєва в Українi i розповiв йому про мої твори. Доктор Назаралiєв запросив нас до своєї лiтньої клiнiки у Киргизстанi. Це був такий табiр на березi озера Iссик-куль -- надзвичайно мальовнича мiсцевiсть, я просто в захватi вiд тiєї краси! Колись у Карпатах я був свiдком того, як мiсцевий житель казав: "Я таку змiюку товстелезну бачив, тре було б її зарубати, щоб не було всякої гадостi!". Якби такi, як вiн, поїздили по свiту, вони б зрозумiли, як мало на Землi залишилося справдi незайманих куточкiв природи. I саме в такiй мiсцевостi проводить свої семiнари доктор Назаралiєв. Вiн нарколог, психотерапевт i розробив свою систему лiкування наркозалежностi. Проте, звичайно, ми їхали туди не лiкуватися, а щоб краще пiзнати свою свiдомiсть.

Хоча й бачили на семiнарi чимало наркозалежних: половина нашої групи складалася iз алкоголiкiв, а решта були наркоманами: героїновими, комплексними, кокаїновими. Були люди з Казахстану, росiї, Польщi. Був навiть iндiанець з племенi Гуронiв, в якого хтось iз родичiв виявився поляком.

"Контекст": В Iнтернетi можна побачити фотографiї, на яких ви лежите на травичцi iз закинутою назад головою, заплющеними очима й вiдкритим ротом. Що ви там робили, якщо не секрет?

Любко Дереш: Це теж було на Iссик-кулi, i така поза в мене була не вiд того, що я "тащився" вiд наркотикiв, просто таким чином я... отруював свiй мозок киснем. Є така методика так званого холотропного дихання -- вона також входить до арсеналу Назаралiєва. Отож, дещо я спробував на своїй шкурi. Спецiальне дихання дуже добре прояснює розум, пiднiмає тонус, очищає свiдомiсть вiд закупорок, нав'язливих, важких думок тощо.

"Контекст": Це щось подiбне на те, як сантехнiк вантузом продуває каналiзацiю?

Любко Дереш: Ну... це не каналiзацiя, а якiсь коридори, якi можна просушити, провiтрити, вiдчинити вiкна, i тодi все це не схоже на каналiзацiю.

"Контекст": Якi ж "нав'язливi важкi думки" обсiдали голову Любка Дереша?

Любко Дереш: Хм-хм... На тлi високих думок, якi є в моїй головi, навiть простi думки видаються важкими. (Смiється)... Скажiмо, це якась низка невпевненостей у майбутньому. Це не фобiї -- їх у мене немає -- а тривоги, властивi для всiєї нашої цивiлiзацiї. Я був у Киргизстанi близько 10 днiв, i за цей час, на щастя, не побачив нiяких потойбiчних тварин, iнопланетян, бо набагато краще, коли просто переживаєш легкiсть та яснiсть.

"Контекст": Пiсля книжок, рясно присмачених iзотерикою, ви почали раптом писати дитячу лiтературу. До чого б це?

Любко Дереш: Рiч в тому, що одне з дуже серйозних київських видавництв запропонувало авторам писати книги для дiтей. Це були Iрен Роздобудько, Свiтлана Поваляєва, Лариса Денисенко, Андрiй Кокотюха. Менi теж було цiкаво спробувати: серед моїх знайомих є кiлька таких, що поводяться, наче дiти. Я за ними спостерiгав i написав "Дивнi днi Ганi Грак".

"Контекст": А у вас щось залишилося вiд дитини?

Любко Дереш: Я не дитина. Дiти не володiють рефлексiєю, незважаючи на свою доброту, спонтаннiсть та спостережливiсть. Якби в дiтей була рефлексiя, вони б усвiдомлювали: як це прекрасно -- бути дитиною! Лише ставши дорослими, ми хочемо повернутися в той свiт. I це можливо завдяки саме розмiрковуванням. Я спостерiгаю за своєю мамою. Вона повертає собi дитячi якостi завдяки "гештальт-терапiї" -- це такий вид психологiї. I знаєте, за пiвроку моя мати досягла дуже дуже помiтних результатiв.

"Контекст": Цiкаво, а хто ж за освiтою вашi батьки i як вони вплинули на ваш вибiр стати письменником?

Любко Дереш: Мабуть, саме тому, що мої батьки не хотiли, аби я став письменником, це стало можливим. Мiй батько не цiкавиться психологiєю, вiн технар i дуже владна особистiсть, а мати лiкар i за покликанням, i за професiєю. Зараз вона викладає соцiальну педагогiку в одному зi львiвських вузiв.

"Контекст": Юрiй Андрухович пiд час iнтерв'ю похвалився, що вiн деяким чином брав участь у влаштуваннi вашої подальшої долi пiсля унiверситету. Як саме?

Любко Дереш: Юрiя Андруховича я неодноразово називав ангелом-хоронителем своїм та української лiтератури за кордоном. За його рекомендацiєю в нiмецькому видавництвi вирiшили друкувати мiй "Культ".

"Контекст": Зараз ви мешкаєте у Києвi, не працюєте. Це завдяки гонорарам вiд книжок?

Любко Дереш: Так, завдяки iноземним гонорарам. На заходi одна моя книжка коштує близько 15 євро, а я отримую до 15 вiдсоткiв вiд цiєї суми - це непогано. Зараз от майже завершив нову книгу, але поки що не хочу розповiдати про неї -- таким чином я можу себе обмежити.

"Контекст": Пропозицiї екранiзувати вашi твори надходили?

Любко Дереш: Пару рокiв тому канал "1+1" хотiв екранiзувати мiй "Культ", проте власником прав на цей роман є мiй видавець, i, вочевидь, вiн не змiг домовитися iз каналом. "Поклонiння Ящiрцi" повиннi були екранiзувати на кошти держбюджету за програмою розвитку українського кiно. Проте в останнiй момент комунiсти завалили бюджет, а в наступнiй його версiї грошей на цей фiльм уже не виявилося. Проте iнтерес до моїх творiв з боку кiновиробникiв є -- це головне. Гадаю, колись вiн втiлиться у стрiчку.

"Контекст": В який час доби вам пишеться найкраще?

Любко Дереш: Коли був студентом стацiонару, писав переважно ввечерi, та й тепер, у принципi, вечiр -- найпродуктивнiший час... Так, надвечiр'я та нiчнi години добрi: коли всi люди сплять, менiпишеться краще. Мабуть, тому, що вночi менше людей присутнi в тих сферах, де водяться iдеї, менше спричиняють там якихось коливань (Посмiхається).

"Контекст": Зараз за вашим вiкном чути гуркiт машин...

Любко Дереш: (Зiтхає). Так, у Києвi машин так багато, що я не знаю, як їхнi власники добираються додому. У годину пiк вони просто стоять собi щiльними рядами й нiкуди не рухаються. Проте в столицi я ближче до тих процесiв, якi менi потрiбнi. У Львовi важко пiдтримувати цi зв'язки. Останнi чотири роки менi доводилося по два рази на мiсяць їздити до Києва, тож мiй переїзд, гадаю, себе виправдовує.

"Контекст": Може, у столицi i кохана дiвчина?

Любко Дереш: Я би волiв на зачiпати цю тему. Як-не-як, особисте.