що таке "кальварія"?преса
Автор: Сергій СоловйовВидання: «Інтернет-видання «Український формат»
Юрій Завгородній: Латвія вже давно представлена...
http://format.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=7401 Жовтень 2007
Юрій Завгородній: Латвія вже давно представлена в Европі, а ми й досі не визначилися, хто ми - азіяти чи европейці
- Письменник в Україні і Латвії хоче видати книгу. Чим різняться їхні кроки?
- Майже не різняться. У Латвії теж побутують всі українські варіянти:
Є популярні письменники, за якими полюють видавництва. Перемагає те, яке запропонує авторові ліпші умови щодо поліграфії та гонорару;
Найбільш поширеним є звертання до Фонду культурного капіталу (ФКК), який після гласного розгляду заявок на конкурсних засадах може надати фінансову допомогу частково або повністю — все залежить від значущості видання, його накладу, можливого продажу через збережену книготорговельну мережу. ФКК був створений Урядом, який вніс до статутного капіталу фонду майже два мільйони долярів США (населення Латвійської республіки складає 2,4 млн. осіб) і законодавчо встановив джерела його подальшого поповнення через певні відсотки з продажу алкогольних і тютюнових виробів, від прибутків розважальних закладів. Звичайно, що поповнюють фонд і окремі меценати, бо в Латвії щодо таких пожертв існує значно більше стимулів ніж в Україні.
Варто зазначити, що діє ФКК як цілком незалежна громадська інституція, хоча до Наглядової ради входять і представники деяких причетних міністерств. У латвійській пресі можна зустріти критичні зауваження щодо окремих проколів чи некоректних рішень, але в цілому робота ФКК є досить прозорою — всім відомі склади експертних комісій з напрямків і списки прохачів. Тобто зовсім протилежна ситуація від української, бо в нас неможливо дізнатися, чому той чи інший отримали державну підтримку, а інші — ні. Конкурси відбуваються щоквартально протягом року, а у нас — 29 грудня оголосять лише деяким щодо можливости дістати допомогу, але і з цих деяких отримають лічені одиниці, а зарезервовані кошти майже повністю вертаються до державного бюджету.
Окрім ФКК є й інші фонди та окремі спонсори. Видаються книжки і для амбіційного задоволення якогось аматора за його власний кошт. Але й поміж таких видань мені стрічалися досить пристойні книжечки.
- Юрію Степановичу, Ваш особистий досвід перекладача, представника нашої культури в Латвії, а також латиської культури в Україні, свідчить про те, що ми можемо один в одного навчатися? Що саме нам важливо перейняти? Що ми можемо дати іншим країнам?
- Найголовнішою нашою відмінністю є те, що латиські письменники, які досить оперативно опанували різні західні мови, насамперед — англійську, активніше працюють на популяризацію своєї літератури у світі, вони представлені майже в усіх відомих письменницьких організаціях не лише Европи. Я з власної ініціятиви інколи буваю на різних европейських літературних тусівках, де постійно стрічаю когось із Латвії. З їхніх розповідей дізнаюся, хто і якими континентами подорожує на той час або збирається.
Регулярно до Латвії запрошують із різних країн перекладачів латиської літератури на творчі наради, круглі столи або на зустрічі в іншому форматі. Майже відходять у минуле переклади за підрядниками. Я не пам`ятаю жодного такого заходу в Україні за часи нашої незалежности.
- Чи не загубилися у сьогоднішньому часі латиські письменники попередньої, радянської доби. Скажімо, Дрейка Дагнія, Андра Нейбурга, Дзінтра Шулце та ін.?
- Той із них, хто може працювати — працює і видається, як представник старшого покоління Імантс Аузиньш. Скажімо, Даґнія Дрейка — в неї майже щороку виходять або власні твори, або перекладні. Вона досить пристойно володіє кількома европейськими мовами й активно перекладає. Її навзаєм теж. Я стрічався з нею не лише у Латвії, але й у Бельгії, Польщі чи Словаччині. Але нині все більш популярними стають представники молодої ґенерації, тобто ті, хто увійшов до літератури після відновлення незалежности Латвійської республіки. Можу назвати декого з тих, кого я перекладав: Маріс Салейс або Яніс Елсберґс. Латиська література досить багата, своєрідна і різноманітна, бо латиші й досі полюбляють читати. У Ризі з’явилися нові сучасні книгарні, де переважно продається література латиською мовою.
- Здається, переклади на українську в Латвії рідкість?
- На жаль, саме так. Але під час презентації моєї антології у Ризі (лютий 2007 року) у присутності нашого Посла — відомого українсько-грузинського поета й перекладача Рауля Чилачави запитували латиських колег щодо кроку у відповідь — видати у Ризі антолоґію поетів України. Та чи знайдеться в Україні державна інституція чи щедрий спонсор для здійснення подібного проекту? Латвійську антологію я видав хоча і за свій кошт, але за допомоги того самого ФКК, бо частину видавничих витрат компенсувала стипендія, яка була надана мені як перекладачеві. Крім того, латвійська сторона повністю сплатила за використання авторського права кожному авторові через відповідну аґенцію, хоча для нас авторське права є досі екзотичним поняттям.
- Пане Юрію, розкажіть про антологію «З латвійського берега».
- Я частково відповів на це запитання попереднім. Можу додати, що майже одна тисяча поетичних рядків 73 латиських поетів з їхніми біографіями й портретами українською мовою я відтворював не одне десятиліття. Жити двадцять років у Латвії, постійно спілкуватися з поетами і не спробувати донести їх своєрідність до України?
- Чи об’єднує українців і латишів спільна ідея культури, незалежності? Вони цікавляться нами?
- Увага до України в Латвії за останні роки не була однаковою. Під час розпаду СССР латиші розуміли, що відновлення їхньої незалежности значною мірою залежить від рішучости України вирватися з імперських обіймів. Але згодом наша нерішучість і борсання у невизначеності призвели до того, що Латвія вже кілька років представлена в Европейських структурах, її громадяни не знають кордонів між европейськими країнами, серед яких незабаром буде майже з десяток слов’янських країн… А ми й досі не визначилися, хто ми — азіяти чи европейці!
- Як взагалі, на вашу думку, мусить будуватися робота структур, які б збагачували наші народи досягненнями культур? Чи справа лише в коштах, чи й у бажанні читати один одного, робити дружні кроки у всіх галузях?
- Коли ми говоримо про дружбу між народами, про спілкування народів, треба розуміти, що це не може бути масовим явищем. В Україні зацікавленість Латвією, її культурою чи історією, спостерігаю більше серед представників старшого покоління, бо вони пам`ятають пісні Раймондса Паулса, досить пристойні стрічки Ризької кіностудії, відпочинок на латвійських курортах та багато чого з приємних спогадів про дефіцитні латвійські товари, за якими діставалися туристичними потягами. Натомість у Латвії й сьогодні цікавість до України є серед різних суспільних верств. Не лише через те, що українці складають помітний відсоток населення Латвійської республіки, там відбуваються різноманітні культурологічні заходи. Найбільше всіх непокоїть подальша доля України — чи вона приєднається до европейської спільноти, чи до азійської. Але повертаюся безпосередньо до Вашого запитання: звісно, що для проведення будь-якого заходу потрібні кошти, але першим є розуміння необхідности того. Ніяка справа не робиться, поки її не почнуть робити. А структур для цього є в наших країнах більше, ніж досить, як державних, так і громадських. Саме вони мають переконати бізнесменів, що вкладання коштів у культуру є прибутковим для бізнесу. Бажання до читання у когось посилиться, у когось воно виникне вперше після кожної культурологічної акції.
- Складається враження, що Латвія розуміє важливість праці письменника, працівника культури загалом, а Україна, на жаль, ні… Чи я помиляюся?
- Саме так, Ви не помиляєтеся. У Латвії розуміють, що інвестиції до культури вертаються до інвесторів з прибутком. Це набагато результативніше за докучливу рекламу, від якої люди відвертаються, аби не бачити і не чути. Крім суто меркантильних моментів можу додати, що саме письменники з’єднали бездержавний народ у державну націю. Після кількох років Першої світової війни й громадянської, що точилися кілька років на території Латвії, коли Росія за 1914–15 роки евакуювала до своє глибинки заводи і навчальні заклади, незалежна Латвія створила конкурентну економіку, за рівнем життя її громадян на 1940 рік вона входила до першої десятки европейських країн, а за видавництвом книжок на душу населення — на першому!
- Чи бувають у Латвії такі укази президента, що стосуються, скажімо Року латиської книги в Латвії?
- Президент Латвійської республіки пані Віке-Фрейберга за освітою гуманітарій, знавець багатьох мов, займалася фольклором — все це накладає відбиток на її діяльність, але за латвійською конституцією в неї набагато менше прав ніж у Президента України, проте вона досить активно сприяє проведенню різних культурних імпрез як суто латвійських, так і міжнародних.
