преса

Автор: Мкртчян Олександра
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

Коли риба щастя зелена

http://sumno.com/literature-review/koly-ryba-schastya-zelena/
2009-07-18

«Ілюзія» — четвертий роман Тетяни Винокурової-Садиченко. Герої твору схильні мати особистий погляд на звичайні побутові речі та бажати власні бажання, навіть коли вони не зовсім те, «чого прагнуть усі». Тому синя риба щастя, яку намалював художник, схожий на будівельника (таке трапляється. Я вже не згадую актора Пореченкова…), видається головній героїні не зовсім зеленою, а фіолетовий захід Сонця не відштовхує своєю модерновістю. Постмодерновістю.

Чесно кажучи, коли мені потрапила до рук книга з назвою «Ілюзія», одразу спало на думку, що це буде Умберто Еко по-українськи. На щастя, виявилося, що це просто черговий жарт авторки (як перші два романи «Жарт. Із життя психів» та «Жарт другий. Квіт папороті»). Утім, проблема всесвітньої змови таки присутня, як і План у «Маятнику Фуко». Але більше за містифікації Еко та Дена Брауна книга корелює з фільмами, якими зараз виховують ксенофобію у пересічних росіян, типу «Безцінний долар», «Дух часу». У цих фільмах, де всесвітня історія людства за декілька хвилин спливає на наших очах у певному тенденційно-концептуальному напрямку, все лихо часто завершується Найстрашнішим, на кшталт — нас усіх кодуватимуть (варіант — купили задешево). Нам всаджуватимуть чіпи у зап'ястя! Більше того — ми самі цього вимагатимемо, аби нас не знищили терористи!! З цих фільмів випливає, що у порівнянні із тотальною нівеляцією людських цінностей та ідеалів, приміром, чіпи — то є просто найстрашніший жах. Так і у романі всесвітня змова, яку, до речі, можна виявити, уважно продивляючись канали по ТБ, завершується цілковитою нісенітницею, нехай навіть це і репетиція з боку таємничих ЇХ. Мету змови знівельовано тим, що вона безпорадно-смішна. Такий сюжетний хід є свого роду захисною реакцією проти надто поширених апокаліптичних тенденцій типу злісного долара, федеральної резервної системи США, тотального контролю тощо.

Друга цікава ідея роману втілена у стосунках головної героїні (до речі, її ім'я не названо) з Олексою. Нагламурований хлопчик до коктейлів, закохавшись без НЛП-витівок, втрачає своє штучне обличчя за його недоречністю та від коханої дівчини йде просто у Тибет, до своєї дитячої мрії (Не кажу — власної ілюзії: не можна безоглядно усе на світі зводити до цієї дефініції, бо це порушує принцип Оккама). Справді, чого можна бажати, коли ти пізнав у цьому світі справжнє кохання, мав усе, чого прагнув? Після цього залишається лише один шлях — найсакральніший, до фіолетового заходу Сонця.

Названі ідеї роману «Ілюзія» лише окреслені у загальних рисах. Їх потенціал не вичерпано романом сповна, проте читачеві окреслено певне поле для роздумів та намірів. До недосконалостей твору можна віднести недостатню енергетичну напруженість тексту. Питання, що їх постійно ставить героїня до себе, до раптово зниклого друга, часом просто до вищого Розуму, створюють не завжди виправданий ефект затамованої дії, хоча і спрямовують до суті.

Роман «Ілюзія» Тетяни Винокурової-Садиченко не приголомшує спалахом пристрасті або виром шалених дій та містифікацій. Це – тиха розповідь про всесвітню змову, яка скидається на плаский жарт, і про кохання, яке має вести людину до Бога. Можливо, тільки, не так швидко, як це відбувається у романі.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій