преса
Автор: Інна КОРНЕЛЮКВидання: «Поступ»
Друга стадія любові
http://postup.brama.com/usual.php?what=4063017 травня 2005 р.
Хоч усе, про що йтиметься далі, подано в дуже "розхристаному стилі", зате максимально відверто. Коли мова про любов, по-іншому писати можна хіба що товстелезну книгу із примітним підзаголовком "щоденник життя" Тож мусимо зупинитися на "основних моментах". Оті моменти (миті інтимного переходу людиною порогу власної чуттєвості, як стверджують підручники зі соціальної психології -- Авт.) перевертають людську свідомість догори дриґом, часто настільки сильно, що дехто потрапляє до божевільні. До речі, інтимного в цій книжковій рецензії прочитаєте таки вдосталь.
Автор книжки із філософською назвою "Без мужика" -- відома аутсайдерка серед українських письменниць Євгенія Кононенко. Вона вміє писати про жінок екстремально відверто, інтимізувати й такі веселі сімейні ритуали, як маринування огірків тощо. Ця Євгенія -- авторка, якій хочеться вірити. Книжка Кононенко про любов, якої не пояснює жодна містична теорія, це ностальгія за молодістю (дарма що вона припала на тоталітарні часи), і тим паче -- доля письменниці, яка позбувається страшного тавра совєтщини на власному життєвому досвіді.
Чи правда, що "в цій країні люди не розкриваються. Якщо каються у своїх диких сексуальних фантазіях, значить, за ними якісь тяжчі гріхи... ще одна моторошна деталь. Галина Федорівна розповідала: у справі (розправи над ворогами, перепрошуємо, "совєцького пришибізму" -- Авт.) був клаптик зеленої клейонки, -- таку в нашому дитинстві підстеляли під малих дітей, коли ще не було целофанів. І от до тої клейоночки було підклеєно зіжмаканий папірець. То була записка Раєчки, без сумніву, до твого батька, приблизно такого змісту: "Мій любий! Мене тут знову зґвалтували. А в нас з тобою так нічого й не було". А на клейонці була позначка: "Изъято из влагалища 21 ноября 1948 года". Цей пасаж із повісті "Ностальгія" у приватному слідстві головної героїні є тією ниткою Аріадни, без якої детектив не змогла б розмотати клубок страхітливих вбивств, жорстоких переслідувань "інакомислящіх аґентів світового імперіалізму" й, може, пояснити причину власної причетності до розслідування любовної трагедії, яка загубилася в глибинах запорошених комсомольських архівів і німій пам'яті померлих.
Мислити категоріями любові можна, наприклад, тоді коли ти доріс до цього почуття. Людина запрограмована на краще, навіть якщо її життя, кажучи образно, лише бажає того кращого. Інакше все своє життя вона на символічно проективному рівні перетворює на пошуки ліпшого. Власне кажучи, ми шукаємо любові, та найменш важливо, що ніхто таки не знає, що це за любов. Ми живемо в країні "втрачених стін"(за Є. Кононенко), де жінка ніц не варта "без мужика", а коли вона так думає -- це чистісінька правда: "Ти й досі не розумієш, чому мужики так пишаються своєю потенцією. Значно більшою мірою, ніж розумом, честю, совістю і навіть грошима. Адже статева сила не свідчить ні про силу волі, ні про силу розуму, ні про інші чесноти мужика. Могутню потенцію може мати й абсолютний дурень, і безсовісний виродок, і безпросвітно сірий вірил (від "вірилізм" -- поява у жінок вторинних чоловічих статевих ознак. -- Авт.), який ні на що, окрім як матрасити жінку, не здатний. Саме такий батько твоїх дітей. Символічно, що сьогодні він, маючи 50 років, обіймає посаду лаборанта в занюханій бюджетній установі. Сплачує в еквіваленті 6-7 доларів аліменти на двох дітей, яких не впізнає на вулиці".
Моя всесвітня місія була в тому, щоб переконати читачів прочитати книжку про три вершини любові. Перша -- коли від кохання стаєш кращим ти. Друга -- якщо кохання покращує того, кого кохаєш. Третя -- від вашого кохання досконалішає світ навкруги. Бо ж серед тих, чиї романи та шлюби бачиш, переважають люди, які не дотягли й першої "стадії" любові, перетворившись у нестерпних обивателів, ладних заради своїх сумнівних благовірних "удавити кого завгодно".