що таке "кальварія"?преса
Автор: Наталія ГОЛОВАЧКОВидання: Високий замок, газета
«Жіноча самота - краще, ніж обтяжливий шлюб»
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=3487604.05.2005
Євгенія Кононенко (на фото) розпочала літературну діяльність на початку 90-х як перекладач із французької. Найвідомішими творами цієї київської письменниці є романи “Імітація” (2001 рік) та “Зрада” (2002 рік). Попри те, що обидві речі написані у жанрі детективів, тут немає ковбойських трюків, стрілянини чи кривавих сцен.
“Імітація” – це більше роздуми про дружбу, нерівну любов, бездарних американців і безталанних українців, а у “Зраді” авторка поруч із загадковою смертю молодої жінки всебічно осмислює саме поняття зради: національної, подружньої, синівської. Нещодавно вийшла друком ще й збірка її оповідань.
- Переважно це розповіді про жіночу долю, - розповідала кореспондентові “ВЗ” пані Євгенія. - Крізь першу половину оповідань червоною ниткою проходить тема міжнаціональних шлюбів українок. Знаю чимало жінок, які одружені з іноземцями. Чи не кожна з них спочатку проходить важкий шлях поневіряння тут, а потім вже зважується на крок через кордон. Іноземці, які шукають собі дружину в Україні (як і в інших слов’янських країнах), прагнуть, перш за все, традиційного, а не партнерського шлюбу, коли жінка живе інтересами чоловіка, охороняє домашнє вогнище, а чоловік працює, забезпечуючи її. Спочатку українські жінки ще можуть вдати, що вони готові до такого “розподілу”, але з часом переважно все одно виявляють себе з іншого боку. Виходить, що жоден із цієї подружньої пари не отримує того, на що розраховував.
- Чи знаходять вони щастя у традиційному шлюбі з “рідними” чоловіками?
- Зараз в Україні відбувається криза традицій. Усталені поняття про традиційний шлюб вже не задовольняють жінок. Колись жінки були зорієнтовані на одруження, а не громадянський шлюб, на одного-єдиного чоловіка. А зараз є такі, які зустрічаються з коханцем двічі на місяць, і їм цілком цього вистачає. Наше суспільство не розуміє цього. Часто люди вважають, що такі жінки надзвичайно страждають, тому усі від щирого серця бажають їм швидше одружитись.
- Жіноча позиція закономірна, адже нині слабка половина людства пішла працювати, стала незалежною фінансово...
- Загалом чоловіки консервативніші, а жінки більш готові до прийняття змін. Так, вони пішли працювати. Можливо, спершу їх погнала біда, але потім їм сподобалось це життя поза “кухнею”, і вони вже не хочуть повертатись додому.
- Чи не тому останнім часом модними стали громадянські шлюби?
- Можливо, це й вихід. Головне, щоб жінці було справді комфортно, щоб її бажання не скріплювати себе “законними путами” не було вдаваним. Безперечно, чимало жінок нещасливі у традиційному шлюбі, хоча й не зізнаються собі у цьому. Особисто у мене склалось так, що я мала три шлюби – два офіційні і один громадянський. Зараз я не маю чоловіка, з яким би я хотіла одружитись. Звичайно, я не вважаю, що жіноча самота це добре, але усе ж це краще, ніж обтяжливий шлюб.
До того, як у мене народились діти, я була цілком зорієнтована на сім’ю, чекала чоловіка з “гарячими пирогами”. Але потім часу ставало усе менше. Адже у два-три роки дитина ще не може бути самостійною і потребує постійної уваги. Нормально, коли є робочі дні і у чоловіка, і у жінки. А мій чоловік не хотів цього зрозуміти, тому у нас виникали численні конфлікти.
Нині я вважаю, що найкращий шлюб - це партнерські стосунки. Чоловік повинен приймати мене як жінку, яка не сидить вдома. Він повинен бути готовим до того, що з народженням дитини його кар’єра також на певний час сповільниться.
- А якого шлюбу ви б побажали своїй вісімнадцятирічній доньці?
- Такого, яким вона була б задоволена. Зараз вона увесь свій час віддає навчанню і не комплексує з приводу того, що у неї нема хлопця. Натомість, коли я була в її віці, вважала, що головне – це кохання і шлюб. Але цей етап я пережила. Проте хоч я і вважаю себе до певної міри феміністкою, не заперечую важливості кохання, хоча б як натхнення для творчості.
- Над чим зараз працюєте?
- Моя нова книжка також буде у форматі детективу. Сюжет - київські таємниці та перипетії родинного життя.
- На кого з класиків орієнтуєтесь?
- Мені імпонує іспанський автор, який пише інтелектуальні детективи, Артуро Перес-Реверте.
- А сучасні детективи, які продають у підземних переходах?
- На початках мені подобалась Олександра Мариніна. Її тексти були дуже логічними, давалась взнаки міліцейська практика. Звичайно, вони ніколи не були сильні з психологічного боку, проте нині її детективи починають “пробуксовувати” навіть у логічних аспектах. Класична для Росії ситуація - коли автор стає популярним, видавці вичавлюють з нього всі соки, і він починає писати погано...
