преса

Автор: Павліна Пришлюк
Видання: Кульбіт, «Інтернет-часопис сучасної культури

Альтернативна історія від Василя Кожелянка

http://www.culbit.com/index.phtml?d2=2&s=234&p=0&r=22

У котромусь з травневих номерів "Дзеркала тижня" зустрілась мені стаття, що звалась "Ніхто не повинен бути забутий, ніщо не може бути забуте". Ось і чудово, подумала я, а як же жити далі, нічого не забуваючи?

Забування - це такий чудовий приємний процес людського мозку, коли людський мозок вдає, наче б то того, що було неприємним і завдавало болю - нема і ніколи не було. Розчарування в коханні, приниження, яких доводилось зазнавати протягом життя - всього цього нема. Забулось. Вивітрилось. А те, що було приємного, веселого, неймовірного - пам'ять ніжно береже. І це не просто добре, це - умова щасливого життя.

А тепер про Кожелянка.

Погубила нас наша географія і невдала наша історія - написав колись давно Олександр Довженко.

Кого погубила, а кого й ні. Адже і історію, і географію чудово можна змінити у віртуальному просторі романів Кожелянка. Зробити те саме, що робить наш мозок з запам'ятованими фактами - приємне залишає, неприємне перекручує на приємне або забуває зовсім і людина живе щасливо з високо піднятою головою. Наче ніхто ніколи її не принижував і не ображав.

Ось наприклад, у романі "Котигорошко" Кожелянко успішно забув про те, що поруч з Україною існує такий край, як Росія, що Колумб відкрив Америку і європейці винищили ацтеків, і що Атлантида опинилась під водою. І що ж ви думаєте? Історія вийшла просто як у наших східних сусідів. Україна - велика імперія, ацтеки - крутий народ, який виготовляє віскі, а Атлантида вразлива лише для магів і насилачів порчі та імпотенції.

Критикою це називається "альтернативна історія". Далеким від літератури людям поясню - жанр альтернативної історії - це коли береш будь-який історичний факт і перекручуєш як тобі зручно, а потім протягом всього роману вдаєш, що так воно і було.

Насправді, книжка повчальна, про любов, про кар'єру й інші життєві речі. Але є тут одна дуже крута штука. Дочитавши до станньої сторінки, почуття власної національної гідності виростає до неймовірних розмірів, хочеться робити щось на благо неньки-батьківщини і викинути коробку від чіпсів винятково у смітник, а не на найближчий газон чи підіпхати в трамваї між сидінням і стіною.

Або ще один приклад чудового підходу до історії України. Цього разу не вигданої. У котрому році відбулася Конотопська битва? Якщо ви наполегливо вчили історію в школі, а потім ще й історичний факультет закінчили, то без сумніву для вас це дуже легке питання. А що там трапилось? А який гетьман гетьманував над козаками під час цієї битви?

Але зайве запитувати, коли відбулась Переяславська рада і що це була за рада. Про об'єднання з братнім народом ми всі чудово знаємо і мене серед ночі збуди та запитай рік, я чітко відповім - 1654. Така наша історична пам'ять і так нас вчать.

Даремно ми не пам'ятаємо про Конотопську битва, адже у 1658 році біля міста Конотопа українське військо разом з кримськими татарами та поляками завдало російському війську однієї з найстрашніших поразок. І водночас на такій знаній нами Переяславській раді була підписана угода, завдяки якій вільні українські землі більше як на три століття стали російською колонією. Без сумніву, наслідки Переяславської ради для історії України важливіші. Але для національної гідності майбутніх поколінь - це вічне відчуття власного національного приниження, пригнічення та неповноцінності.

Кожелянко написав роман про те, яка була преславна Конотопська битва.
А ще - мені дуже подобаються герої Кожелянка. П'яничка-журналіст Автовізій ("Конотоп"), Котигорошко, який пожертвував коханою задля кар'єри або людина, яка мала врятувати світ і при цьому панічно боялась шлюбу ("ЛжеНострадамус").

Герої Кожелянка особливі ось чому. Вони не жертвують нічим задля ідеї, але намагаються якнайкраще виконати свій обов'язок. А це - дуже важливо. Адже досі - і для пересічного українця, і для літератури, слово "обов'язок" значило дуже мало. Українець ще ладен щось робити задля ідеї, задля відчуття влсного героїзму. Але просто, буденно виконувати обов'язок - неможливо.

Чи не вперше герой українського роману виконує обов'язок і саме тому він герой. Попри те, живе особистим життям, яке суперечить іноді виконанню обов'язків. Героїзм полягає у доброму виконанні обов'язків.

А ще у творах Кожелянка багато магії, часопростір загалом свавільний, непередбачуваний і тамтешній вигаданий народ весело мандрує з епохи в епоху, заводить собі середньовічних коханок ("Тероріум"), насилає порчу і займається іншими веселими і несподіваними речами.

У світі, створеному Кожелянком, все має свої причини і наслідки. Це дуже важливо для історика - визначити причинно-наслідкові зв'язки. А Василь Кожелянко - правдивий історик, навіть якщо половина написаної ним історії вигадана.

Зрештою, всі ми історики.

Тому, любі друзі інтелектуали - читайте Кожелянка. А ще краще - читайте Кожелянка заразом. Наберіть у книгарні чи бібліотеці повну сумку його творів, напийтеся зеленого чаю з жасмином і читайте.

І на якийсь момент ви усвідомите і повірите, що є гордим представником одного з наймудріших, найпереможніших, найкрутіших народів світу. І одного чудового ранку, взуваючи капці-песики та відшторюючи вікна, ви відчуєте, як ваші плечі несуть на собі прекрасний тягар національної величі.

Перевидання (три романи в одній книзі): Кожелянко В. Дефіляда: Дефіляда в Москві. Конотоп. Людинець пана Бога. — Львів: Кальварія, 2007.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій