преса

Автор: Лілія ШУТЯК
Видання: Молодий буковинець, газета

Жіночі сповіді

http://www.molbuk.com/vnomer/kultura/19314-zhinochi-spovidi.html

...
Аналогічну (тобто закордонну) тематику в більш розгорнутій формі зустрічаємо у так само дебютній прозовій книзі «Нянька-ненька» добре знаної – в іншому амплуа – у Чернівцях і довкола авторки, журналістки «Молодого буковинця» Оксани Драчковської. Книжка побачила світ у львівському видавництві «Кальварія» і вже встигла викликати певний резонанс у читацьких колах.
Не в останню чергу це пов’язано з тим, що «Нянька-ненька» на сьогодні є чи не єдиною книгою, яку, за визначенням автора передмови Василя Кожелянка, можна зарахувати до так званого «феномену заробітчанської прози». Хто їде працювати за кордон? Люди активні і нерідко добре освічені: «І там мало хто може уникнути ностальгії, яку в самих тільки листах не висловиш, а позаяк портативний комп’ютер – не проблема, то й починають писати». Оскільки ж писати вони вміють (бо освічені) і мають про що (бо справжній життєвий досвід нецікавим не буває), то в майбутньому можна очікувати на стрімкий розвиток такого типу літератури. А враховуючи, що мільйони наших співгромадян або пережили щось подібне, або переживають, або збираються пережити, то й читачів «заробітчанської прози» повинно б знайтися чимало.
Інша справа – чи можна вважати «Няньку-неньку» літературою в повному розумінні цього слова? Важко сказати. Хоча б тому, що сьогодні навряд чи хтось точно знає, що таке «література в повному розумінні цього слова». Сама авторка підзаголовком – «Зі щоденника заробітчанки» – також не дає нам відповіді. Бо слово «щоденник» налаштовує нас на відвертість, сповідальність, але не обов’язково на літературність. Можливо, «Няньку-неньку» слід вважати добре олітературеною публіцистикою, можливо – публіцистичною літературою або, як і визначав Василь Кожелянко, журналістською статтею, розширеною до розмірів сучасного роману. Зрештою, якщо текст читабельний, то його жанрова ідентифікація цікавить читача менше за все.