преса

Автор: Наталка Сняданко
Видання: ZIK, «Західна інформаційна корпорація»

Один із найцікавіших німецький письменників Вільґе

Один із найцікавіших німецький письменників Вільґельм Ґенаціно розповість у Львові про клопоти «маленьких службовців, менеджерів, безробітних…»
http://zik.com.ua/ua/news/2008/05/06/135156
травень, 2008

Від 14 до 17 травня один із найвідоміших і найцікавіших сучасних німецьких письменників Вільґельм Ґенаціно репрезентуватиме свої книги в Україні. У Львові він має намір також прочитати твори хоча б одного з українських письменників. Сам 65-річний Вільґельм Ґенаціно може похвалитися тим, що його твори перекладені багатьма світовими мовами, а сам він неодноразово ставав лауреатом престижних премій, зокрема імені Ґеорґа Бюхнера, Гайнріха фон Кляйста та багатьох інших. Найвідоміші романи Ґенаціно "Парасолька на цей день"(2001), "Жінка, помешкання, роман"(2003), "Посередня ностальгія"(2007), – про них та творчу кухню літератора йдеться в інтерв’ю Генаціно львівській колезі по письменницькому цеху Наталці Сняданко.

– Ви пишете про будні і клопоти "маленьких людей", службовців, менеджерів, безробітних – наших сучасників, які страждають від життєвої нереалізованості, відсутності кохання, депресій. Але при цьому ваші тексти дуже легкі та іронічні. Ви не ставили перед собою завдання написати "Людську комедію" нашого часу?

– Навіть не знаю, чи слово "комедія" можна вживати, коли йдеться про реальне життя, адже воно переважно позбавлене комізму. Мене як автора цікавить становище людини в умовах західної гіперцивілізації. Цікавить, що відбувається з нами, коли ми сидимо по комірчинах своїх офісів у цьому глобалізованому світі, сьогодні тут, завтра там, нині одружені, завтра розлучені, тут донька, там – син. Саме таке хаотичне і невпорядковане життя я і описую ось уже понад сорок років. Моєю головною темою є ситуація службовця, людини, яка працює. Не має значення, де саме. Я завжди описую людину, за якою стоїть соціальна ситуація, ситуація у суспільстві.

– Мабуть, чимало ваших читачів можуть ідентифікувати себе з героями ваших книг. Юнак із літературними амбіціями, який відразу після школи починає кар'єру в регіональній газеті. Сім'янин середнього віку, в житті якого раптом усе починає руйнуватися – помирає батько, псуються стосунки з дружиною, він не відчуває радості від життя і намагається втекти у любовну пригоду з випадковою знайомою. Менеджер, який несподівано отримує службове підвищення, але почувається нещасливим. Як реагують ваші читачі на ці тексти?

– На жаль, я занадто мало знаю про те, як реагують на мої тексти читачі. У тому числі за кордоном. Мої книги перекладалися, зокрема, у Словенії та Росії, але я зовсім не знаю, чи цікаві вони східноєвропейцям. Я вважаю своїх читачів дуже мудрими людьми і сподіваюся, що кожен зможе знайти у моїх текстах те, чого шукає. А в літературі люди, мабуть, найчастіше шукають розваги. Коли після багатьох років журналістської роботи я вирішив писати літературні тексти, то насамперед поставив собі запитання: про що я можу розповісти, що я знаю? Я не хотів нічого вигадувати і вирішив, що найчесніше буде уважно ставитися до того, що відбувається довкола мене. І я почав спостерігати за тим, як проходить офісне життя, думати про те, як почуваються люди, змушені жити у такому ритмі. Важливим було для мене не шукати матеріал десь далеко, як це роблять інші письменники, не описувати історичні події XVII століття, а писати про те, що відбувається зараз, про те, що я справді знаю і можу описати.

– Ваші книги з самого початку були такими популярними, як зараз?

– Ні, не з самого початку. Відомість прийшла у 2001, коли вийшла книга "Парасолька на цей день". Як і багато романістів, я до всього доходжу не з першої спроби. Не лише у літературі, а й у житті. Наприклад, досить довго я вважав, що цікавлюся філософією і навіть, що я сам пишу тексти з філософським підтекстом. Такими я вважав, наприклад, книги Серена К'єркегора, який писав белетристику і приховував у ній надзвичайно багато теорії. Я філософ за освітою і міг би робити так само, але я цього не хочу. Минув не один рік, поки я збагнув, що хочу просто розповідати історії.

– "Парасолька на цей день" – роман, який найчастіше з усіх ваших книг перекладають. Вам ця книга теж подобається найбільше?

– Я не вирізняю жодну з моїх книг, до усіх ставлюся однаково. Деякі книги спершу мені не подобалися, але тепер я ціную їх значно більше, а буває і навпаки. Часом писання нагадує плетіння якоїсь безкінечної шкарпетки, але читачеві це завжди видніше, ніж авторові.

– "Парасолька на цей день" – це роман про безробітного, який підробляє тестуванням нового взуття, а паралельно бореться із власною меланхолією. Дехто з читачів вважає цю книгу сумною, інші – навпаки – веселою. А як вважаєте Ви?

– "Парасолька на цей день" – це роман про патологію кохання, роботи і життя. Я позбувся звички вважати життя сумним або веселим. Часто вранці воно сумне, а по обіді вже веселе і навпаки. А часом буває ні весело, ні сумно, а лише якось незрозуміло і незатишно. І саме такі проміжні стани і настрої цікавлять мене найбільше. Я ніколи не думаю про читача, коли пишу. Я просто не знаю, як сказати про те чи про інше і намагаюся вирішити цю свою проблему, формулюючи речення на папері. Кожна книга має багато різних площин прочитання і кожен читач обирає свою власну. Я сам би не хотів, щоб хтось диктував мені, як саме я повинен читати своїх улюблених прозаїків Італо Свево та Роберта Вальцера, тож і своїм читачам не даватиму жодних рецептів. Література дозволяє читачеві багато, навіть помилки.

– Вас часто називають "фахівцем від гумору". Ви згодні з таким визначенням?

– Ні, я ніякий не фахівець від гумору і не гуморист, я звичайна людина, така ж, як і всі інші. А крім того, я не розповідаю жартів у своїх текстах. Мене цікавить іронія і відчуття комічного. Я намагаюся побачити кумедне там, де ніхто не очікує його знайти, насамперед у крихітних щоденних катастрофах, які ми можемо сприймати і зовсім по-іншому, далеко не так трагічно. Мене цікавить тонка і ледь помітна іронія, вловити яку можуть тільки уважні до деталей. Цікавить мене і теорія комічного в літературі. Як не дивно, про це існує надзвичайно мало досліджень, зате довкола цієї теми виникає чимало непорозумінь, найтиповіше з яких те, що кожен вважає себе експертом у питаннях гумору. Майже як у футболі. Ясна річ, письменнику зовсім не обов'язково цікавитися теорією, але мені подобається. Я часто сміюся навіть тоді, коли особливо немає з чого, тому вирішив зацікавитися природою цього явища.

– Ви багато років працювали журналістом і редактором, і навіть були співзасновником часопису Lesezeichen. Як саме це вплинуло на вашу літературну творчість? Вам подобалася журналістика чи, навпаки, заважала?

– Я не думаю, що журналістика мала якийсь вплив на мою літературну творчість. Я займався цим для заробітку. Але це не означає, що мені не подобалася ця професія. Зараз я вже не мушу цим займатися, але час від часу із задоволенням пишу до тієї чи іншої газети.

– Ви часто вигадуєте нові слова і багато експериментуєте з мовою. Чи такі тенденції на вашу думку характерні для сучасної літератури, чи навпаки, літературна мова спрощується з розрахунку на широке коло читачів?

– Не думаю, що мовні експерименти, які завжди були важливою складовою літератури, можуть зникнути з неї. Це характерно для всіх літератур усіма мовами, на всіх етапах існування.

– Чому Ви погодилися приїхати до України? Чого очікуєте від цієї поїздки?

– Я вже дуже давно мріяв побувати в Україні і особливо у Галичині, у Львові. Це територія з дуже давньою і багатою культурною традицією, про що, на жаль, не завжди пам'ятають на заході Європи. На жаль, я не читав жодного українського письменника, але сподіваюся, після цієї поїздки ситуація зміниться. У кожному разі я дуже тішуся, що така подорож відбудеться.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій