преса

Автор: Анна Лазар
Видання: nslowo

«Лелека та Льоля» Мирослава Нагача

http://nslowo.free.ngo.pl/vydavnycha_vitryna/leleka_lola_nahacza.htm

МИРОСЛАВ НАГАЧ (1984-2007) – вундеркінд польської літератури, перед тим як почав студіювати у Варшаві, жив у Гладишеві. Мав лемківське коріння. Дебютував повістю «Вісім чотири» (видавництво «Чарне», 2003 р.), яку переклали українською (видавництво «Кальварія», 2005 р.), потім написав ще «Бомбеля» (видавництво «Чарне», 2004 р.). В околицях перших його книжок часто говорили, що він – голос нового покоління. Мені такі крилаті вислови завжди здаються підозрілими. Таке порівняння можна виправдати лише одним – Мирослав Нагач на людях був Іншим. Його книжки та коріння доводили, що Інший вже здобуває заслужене місце, щоб розказати про себе: не знаю, чи всюди, але напевно в культурі.

П О В І С Т Ь
Остання видана повість Мирослава Нагача називається «Лелека та Льоля» (2005). Основні герої – це оповідач, його три товариші та дві недосяжні постаті: Лелека та Льоля. Лелека завжди щось приносить, а Льоля завжди десь утікає, коли її знайти, то виявляється, що вона не-Льоля, а головний герой найбільше шукає саме Льолі. Можливо, Лелека – ділер наркотиків, а Льоля – візія? Ампер передав щось Лелеці, а той передав йому в обмін щось інше. Потім у нас приємно боліла голова...1 i почалась подорож. Подорож, яка є композиційною рамкою цієї повісті. Книжка справді цікаво збудована. Вона нагадує так званий шкатулковий роман, складений із різних історій, які знаходяться одна в другій. У класичній формі голосом наділялись герої даної історії, тут усі їх розповідає одна людина, хоча в принципі оповідач «Лелеки та Льолі за кожним разом змінюється, а його тотожність не піддається визначенню. Герой влітає в чергові візії-історії, а кожна наступна з них знаходиться на рівень глибше відносно початкового пункту. Нагач використовує різні стилі: він грає «баналіста», поета, авантюрника, фантаста та (само собою) мандрівника. У Лелеці та Льолі» присутні також інші автори – Курт Воннегут, Марцін Свєтліцький, Юліан Тувім, напевно досвідчені читачі зможуть ще багато кого там знайти. Акція починається посиланням на Білого Крука Анджея Стасюка: героїв, як і там, п’ятьох. Оскільки у творі Стасюка помітна чоловіча приязнь, то в Нагача друзі нібито й разом, але в принципі радше поруч, самі по собі. Сюжет хлоп’ячої подорожі розпливається в поїзді. Весь час присутня проблема, як відрізнити галюцинації від реальності. Неможливість зрозуміти оточення та охопити свої почуття, відсутність меж перцепції – це щось більше, ніж дія хімічних речовин. Герой усвідомлює, що існування проходить на багатьох рівнях і він не в силі їх узгодити чи гармонізувати, навіть якщо б у нього було таке бажання. «Лелека та Льоля» – це історія про відсутність кордонів, про те, що трансгресія вже неможлива. Єдине, що залишається виразним це...

О П О В І Д А Н Н Я
До моїх улюблених належить історія світу в кульках. Господь ліпить з глини, що залишилася після створення Адама, дві кульки, які потім котяться з біблійних часів у сучасність: котяться повз неуспішного художника (Гітлер), грузинського пастиря (Сталін), повз бороданя, який хоче знищити Вавілон (Осама бен Ладен) та повз вусатого. Про вуса всі знають, що краще без них, тому що виїдають мозок крізь ніс. Всі хочуть здобути кульки, але нікому не вдається. З цієї історії, згідно з принципом шкатулкового роману, герой входить в іншу розповідь. Це розповідь про промоцію нової бойні в торговому центрі, що перетворилася в складання жертви з телятка. Шановні читачі, погодьтесь – авторові добре вдалося провести критику споживацької культури.
Треба ще згадати історію, що стосується переселення. У листі Моніки Шнайдерман та Анджея Стасюка, опублікованому в «Тигодніку Повшехному» (№ 32), написано, що Нагач зумів розказати про переселення сучасною мовою. Це важливо, але треба сказати, що розповідь про переселення – одна з багатьох у цій книжці і не дає відповіді на питання, ким є оповідач. А ще треба закінчити, дати підсумок. Ось він: «Лелека та Льоля» – це розповідь про світ, який одночасно розпадається та розростається, а герой хоч і не радить собі з визначенням меж свого тіла, ані своєї ідентичності, вміє затримати цей світ, розповідаючи йому історії.