новини : activity
2013-03-01«Життя — це гра: захоплююча, яскрава і трохи куме
На минулому тижні, 20 лютого, в Києві було презентовано збірку вибраних творів «Завиграшки» заслуженого журналіста України, письменника, багаторічного заступника генерального директора УНІАН Валерія Нечипоренка. Книга була видана майже два роки після того, як цієї дуже талановитої, життєлюбної і оптимістичної людини не стало…Особисто я знала Валерія Петровича (або просто Петровича, як ми з повагою і любов’ю називали його поза очі) десь приблизно шість років. Це був період тісної творчої співпраці агентства УНІАН і «Правди України». Період, який , на жаль, минув, ще раз підтвердивши мудру істину про те, як багато значать для успіху будь-якої справи справді талановиті і завзяті особистості. Такі, як Валерій Нечипоренко.
«Валерій Петрович був цікавим письменником, іронічним, чого бракує нашій прозі. На жаль, ця наша метушня – журналістська, комерційна діяльність – забрала в нього левову частку життя, і він не встиг реалізуватися сповна як прозаїк. Можна було б чекати від нього ще багато несподіваних речей», – зазначив під час презентації книги письменник Василь Шкляр. А керівник компанії PR-Prime Ксенія Мацкевич (Сладкевич) підкреслила, що за життя В.Нечипоренка більше знали «як досвідченого журналіста, ефективного керівника й талановитого менеджера. Про його ж літературну творчість згадували нечасто, і сам Валерій із властивою йому самоіронією називав себе «колишнім письменником». Проте, як відомо, колишніх письменників не буває»…
«Завиграшки» – це не просто пам’ятна збірка вибраного з творів В.Нечипоренка. Це книга про життя у всіх його проявах. Збірка складається з семи розділів та представляє різні грані творчості журналіста та, за його власним висловом, «колишнього письменника» В.Нечипоренка – від незавершеного автобіографічного роману «Завиграшки», лірично-філософських новел у «Корабликах», реалістичних сюжетів у «Мінюні» та майже «кожелянківських» – у «Реалізмі інших реальностей» до іронічних «Дивних людей» і публіцистичного «Буде краще».
Завершується книжка коротким життєописом автора та невеличкою підбіркою спогадів «про невтомного генератора ідей, іронічного політтехнолога, переконаного гуманіста, вигадливого мандрівника екзотичними місцями, який всюди і завжди залишався питомим коростенцем». Ілюстроване видання роботами доньки В.Нечипоренка талановитої і самобутньої художниці Галини Інгули, про яку нещодавно розповідала своїм читачам «Правда України».
Дружина Валерія Нечипоренка Любов під час презентації висловила подяку друзям, колегам та однодумцям письменника, за сприяння і допомоги яких було здійснено це видання.
Як повідомив УНІАН засновник та власник видавництва «Кальварія», яке видало збірку, «Завиграшки» буде передано до всіх обласних бібліотек України. Також повідомлялося про намір презентувати книгу у Спілці письменників України та на Українському радіо.
З досьє «ПУ»: Валерій Нечипоренко (1955-2011 рр.) — заслужений журналіст України, автор Коростенського фестивалю дерунів, ініціатор і промоутер літературного фестивалю «Просто так», письменник і багаторічний заступник генерального директора УНІАН. До цього працював керівником відділу інформації газети «Радянська Житомирщина», головним редактором газети «Житомирський вісник», відповідальним секретарем української редакції газети «Фінансова Україна», редактором відділу науки газети «День», редактором відділу міського життя газети «Всеукраїнські відомості», створив і редагував всеукраїнську газету «Індустрія». З лютого 1999 року й до останніх днів В.Нечипоренко працював заступником генерального директора інформаційного агентства УНІАН і вважав роботу «в цій потужній і унікальній структурі» найбільшою удачею в своєму житті.
Як прозаїк В.Нечипоренко дебютував у 1983 році оповіданням «Жіноча інтуїція» у часопису «Вітчизна». Від 1988 року видав 14 художніх і науково-популярних книг, серед яких: сатиричні оповідання «Дивні люди», роман «Сердите покоління», збірка «Вечірня прогулянка на старому велосипеді» (повісті та роман), книга епіграм «Півтори тисячі слів». За свої оповідання відзначений премією імені Юрія Яновського 1996 року та премією видавничого дому «Альтернативи» 1998 року.
Окремі його твори перекладені англійською, японською, польською, болгарською, білоруською та російською мовами.
На фото:
Керівник компанії PR-Prime Ксенія Мацкевич (Сладкевич), засновник і власник видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич, виконавчий директор МФ «Відродження» Євген Бистрицький, колишній головний редактор УНІАН Олександр Харченко, письменник Василь Шкляр і поетеса Світлана Короненко на презентації .
Любов Нечипоренко зі словами щирої вдячності всім, хто допоміг видати «Завиграшки»…
Валерій НЕЧИПОРЕНКО
Дивні люди
У просторому затишному кабінеті за широким монументальним столом сидить завідуючий установою Степан Іванович Бояренко. Ліворуч від нього за подібним, але трохи меншим столиком сидить його вірний заступник, молодий і вже перспективний Едуард Сидорович Сопунчик.
Двері відкриваються, і до кабінету несміливо зазирає відвідувач:
- Можна?
- Заходьте, – робить вельможний жест Степан Іванович.
- Моє прізвище – Непитайло. – тих о говорить відвідувач. – Мені потрібна довідка.
- Довідок багато. Яка саме вам потрібна?
Непитайло довго нишпорить по кишенях, знаходить якийсь пожмаканий папірець і читає з нього:
- Довідка за формою номер двадцять два тире сорок три дріб один А.
- Пред’явіть паспорт.
Непитайло знову до кишень:
- Ох, я ж його дома забув.
- У такому разу нічим вам допомогти не можемо.
- Мені дуже потрібно, зрозумійте…
- Сходить за паспортом, тоді отримаєте довідку.
- Я вже не встигну. А довідка потрібна конче сьогодні.
- Без паспорта не дамо. Такий у нас порядок.
Степан Іванович втуплюється у папери і більше не звертає уваги на відвідувача.
- Ось у мене службове посвідчення.
Бояренко мовчить.
- Профспілковий квіток.
- ….
- Права мотоцикліста.
- …
Непитайло просить пояснює, умовляє, благає, нервує, сердиться, погрожує, кричить, репетує, тупає ногами.
Все марно. Бояренко німий і непорушний, наче залізобетонна дамба.
Тоді Непитайло на очах завідуючого дістає з кишені барвисті стрічки, живих курчат і навіть маленького крокодильчика. Він робить стійку на голові, подвійне сальто, реве по-лев’ячому.
Бояренко навіть бровою не повів.
Тоді Непитайло стрибає на стіну, біжить по ній до вікна, перескакує на стелю, звідти пікірує у двері й у відчаї з реактивним гуркотом вилітає в коридор.
Вражений заступник завідуючого Едуард Сидорович насмілюється подати голос:
- Скільки живу на світі, а такого не бачив…
- Що правда то правда – бубонить собі під ніс Бояренко, не відриваючись від паперів. – Щоб за такою довідкою без паспорта приходили. Ото дивні є люди!
Записки гуманіста
Якби золота рибка знала всі наші бажання, вона втопилася б.
Велике місто – це насолодження анонімністю.
Компроміс – це, коли кожна сторона впевнена, що обдурила іншу.
Щоб там не видумували, а найкраща розвага – життя.
Гуманізм дає можливість людині прожити життя не просто так.
Розум і гроші обернено пропорційні: ніхто ще не визнав, що в нього багато грошей и мало розуму.
Бог – це світ, та, на жаль, світ – це не Бог.
І побачив Бог, що люди можуть бути хорошими учнями. І почав Він учити їх.
Спершу ми були маленькими і щасливими. Потім ми підросли і нас навчили бути нещасними.
Господь Бог дав нам здатність сумніватися. І досі не забрав. Тож він на щось сподівається?
Ми все можемо, але не відважуємось.
Взагалі-то в цьому житті давно вже всім ясно. Але люди люблять поговорити.
У душі кожного з нас – Всесвіт. Він шумить і грає сполохами. І заважає вповні бачити той Всесвіт, що довкола нас. Й ніхто з нас не в змозі настільки притишити внутрішній Всесвіт, щоб ясно і чітко розгледіти Всесвіт зовнішній.
Анти-Будда: людина – це стрічка Мебіуса. Розірвати цю апріорну залежність кожного – ось головне завдання гуманізму. Всі невдачі цього світогляду звідси, від нерозуміння першої необхідності: розірвати стрічку само замкнення. Проте чи можна це зробити свідомо і просто, без психологічних технологій типу молитов? Якщо ні, то, виходить, людина сама собі не вільна, не може сама себе усвідомити?
Пророки – це ті, хто знову і знову відкривають для людства прописні істини.
Диваки прикрашають життя. Та тільки не сімейне.
Самотність складає набагато більше пар, ніж кохання.
Мудрість – донька романтики. Але батько в неї – цинізм.
Мистецтво управління насамперед у вмінні вирізнити те, чим взагалі не можна управляти.
Роман – це відповідь. Новела – це запитання.
Є рання осінь, а є і пізня, а про середню не писав ніхто…
Персонажі мають бути розумнішими за своїх авторів.
Аксіома історії. У історії не буває патових ситуацій. Вона завжди знайде вихід. Бо час не зупинити. У крайньому разі іноді настає пауза. Нічия тобто.
Війна вимагає симетричності засобів. Переможець має їх більше, ніж переможений, але вони за природою своєю симетричні. Армії найпотужніших країн не можуть перемогти тероризм – засоби не симетричні. Партизанські дії терористів можна перемогти лише антитерористичним партизанством.
Вся історія науки – суєтні пошуки констант.
Історію роблять не королі. Історію роблять не сірі кардинали. Історію роблять ті люди, які навіюють свої думки тим, хто думає, що вони підказують сірим кардиналам.
Кожен з нас – герой мимоволі. Бо кожен із на рано чи пізно гине – помирає заради продовження життя інших людей.
Я з гордістю говоритиму онукам: «І жив у тому анекдоті».
Учора ввечері ви були в своїх квартирах, а я – у Всесвіті.
28. Февраль 2013|Категория: Человеческое измерение
Газета «Правда Украины»