що таке "кальварія"?новини : Інтерв'ю
2004-05-07Роздуми нашого Автора на тему ...
«ЧОМУ САМЕ ЕСЕЇ?». Евгенія КОНОНЕНКОЧому пишуться відверті есеї? Відповідь найлегше винести за межі раціонального: пишуться і все. Пишутся, бо полегшують душу. Французька письменниця Анні Ерно, яка пише винятково глибоко особистісні монологічні романи-відвертості, взяла за епіграф до одного зі своїх останніх романів слова Жана Жене: “Ми пишемо про себе, коли нас зрадили всі, коли більш нічого не залишається”. Людина, яка не є літератором, в такому стані нерідко пише щоденник, а письменник, буває, напише есей. Психологи дають рекомендації, як вести щоденник так, щоб він таки правда мав психотерапевтичний ефект і для того, хто пише, і для того, хто все це одного дня читатиме. Але есей, і навіть дуже відвертий – не інтимний щоденник. Щоденник – це приватна писанина для друзів, родичів, а також для самого автора через кілька років. Інша справа, що літературні твори, буває, стилізуються під щоденники. А есей пишеться з претензією на літературу, тобто за визначенням, орієнтований на якнайширше коло читачів. Отже, чому саме есеї, а не новели чи романи? Те саме, про що кричить, стогне або іронічно гигикає відвертий есей, може бути подано не через інтригуючий монолог, а через традиційний літературний текст – і нехай хтось розбирається, що є автобіографічним, а що нафантазовано.
Та приходить той етап, коли гострота задуму сягає певного рівня напруги й авторові здається: для того, щоб матеріал таки правда справив належне враження, він має бути проговорений від першої особи. Це було, було насправді, і було саме зі мною, чиє ім”я зазначене на обкладинці, а не з вигаданими особами літературного тексту. Про це говорити нібито соромно, я зізнаюся в жахливих речах, я не жалію нікого, і в першу чергу себе, але я маю розповісти про це всім вам, знайомим і незнайомим, хоч би світ завалився… хоч все це підриває підвалини… хоч це багатьох обурює й дратує.
Друга причина, чому саме есеї, криється, певне, в моді, в духові того часу, якому належить автор есеїв. Коли Жан-Жак Руссо писав свою знамениту сповідь, всі, хто вміли писати, сповідалися, як ненормальні. Принаймні чоловіки. І тепер пішла мода на відвертість. Зухвала публічність приватного стала однією з ознак інформаційної доби. З одного боку, світ літератури – це не світ акторів чи поп-зірок із їхньою епатажною відвертістю. Нібито не той жанр. Одначе, поведінка отого найпопулярнішого в масах прошарку мистецької еліти прямо чи непрямо, а впливає на всіх. Плюс числені телешоу, де нічим не знамениті люди відповідають на найризикованіші запитання телеведучих, розповідаючи про найвідвертіші події свого життя. Ця культурна настанова непрямо, але впливає на те, якій бути літературі, провокує написання не лише сюжетних творів, а й сповідальних есеїв. Наскільки есеїстична відвертість – або відвертий есей – належатиме до справжньої літератури, певне, залежить від смаку того, хто вирішив відкриватися в письмовій формі перед тими, хто любить почитати. І першопричиною має бути справжній драматизм, справжній великий конфлікт з тими, хто поряд, або з тими, хто далеко, з усталеними нормами або з собою - в літературі, на відміну від бульварної журналістики, не може превалювати свідоме чи несвідоме бажання шокувати маси й привертати до себе увагу.
І третя причина, чому саме есеї. У тексті взято сповідальний регістр, особливо чутливий до фальшу. І фальшу нібито нема. Так все й було. Ширше чи вужче, залежно від ситуації, коло читачів впізнає відомі події, з певною ймовірністю вгадує імена. І вірить тим подіям, про які не відали, лише здогадувались. Он як воно, виявляється, було насправді! Нібито й не тримали свічку, а про все довідалися. В рамках відвертих есеїв дуже легко маніпулювати подіями, переставляти акценти, опускати важливе для даного контексту як несуттєве. Тобто, власне, брехати. Створюючи і для сучасників, і для нащадків дещо спотворений, але нібито неспростовний власний імідж. Для цього треба, щоб зазвучав сповідальний дискурс, якому всі вірять, в рамках якого можна змоделювати невідповідність істині. Можливо, це чи не головна причина, чому саме есеї.
