новини : Рецензії

2006-06-09

РЕЦЕНЗІЇ

1.
Любко ДЕРЕШ «Архе. Монолог, який усе ще триває»
«Газета по-киевски», 31.01.2006
http://www.pk.kiev.ua/books/2006/01/31/160448.html


Опытный читатель, знающий о существовании журнала «Четверг», а особенно «потребляющий» его регулярно, безусловно, уже знаком с новым романом Любко Дереша – двадцатилетнего вундеркинда украинской литературы. Книжный вариант «Архее», ждавший своего часа почти год, наконец получил шанс быть оцененным более широким кругом почитателей небанального чтива (Львов: Кальвария, 2005)

2.
Культивованість "Культу". Рецензія на книгу Любка Дереша.
Тетяна Таланова
01.06.06
http://www.sumno.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1266&Itemid=42


Вже один десяток рецензій написано на книгу Любка Дереша „Культ”, тож я намагатимусь не повторюватись і спробую розкрити щось новеньке.
Як не дивно (напевно, все-таки не дивно) дерешівські герої знову і знову не втомлюються шукати сенс свого земного життя-буття, межі між світами, між матеріальним і нематеріальним, сном і реальністю, людські межі.
Студент п’ятого курсу біофаку – Юрко Банзай – їде на викладацьку практику до коледжу у глуху забиту місцину недалеко від Львова. Там і починається найцікавіше. Бідного юнака починають догризати залишки студентського сумління: він звинувачує себе у педофілії. А хто б на його місці встояв перед незвичайною, самотньою, тендітною, беззахисною школяркою, що має до того ж неабиякий потяг до біології? При більш близькому знайомстві (не подумайте про мене і Юрка погано) з Дарцею Борхес – тією самою школяркою – Банзай остаточно підриває свій викладацький авторитет, поводячи себе вкрай непедагогічно. Разом новоспечені друзі вирушають коридорами коледжу, вулицями містечка і лабіринтами снів у пошуках „пізнання вищої істини”, а за сумісництвом – всієї правди про вельми загадкову особу охоронця , що у вільну хвилину з захопленням читає роботи Інституту трансперсональної психології і цікавиться полінезійськими віруваннями.
Якщо на початку все дуже і дуже заплутано, то коли вже кількість прочитаних сторінок перевалює за половину, всі вузлики дуже легко розплутуються, і кожен герой займає своє місце. Хтось – на боці Добра, а хтось – на боці Зла. Ну, а хто і де я вам казати не збираюсь :р.
Перша частина твору називається „Амальгама”, на мою ж думку, такий підзаголовок може мати весь роман. „Культ” – це на дивовижу органічний сплав абсолютно різнорідних елементів. Хочете шкільного фольклору?? – будь ласка. Тваринна хіть? Еротично деталізований опис ока, що витікає з свого законного місця? Театр абсурду? Глюки укурків?
Насправді ж „Культ” – це не просто чергова фантастична казочка про антагоністичну боротьбу світла і темряви. Це нескінченно закодований лабіринт з безліччю алюзій. І воля читача – помічати їх чи ні. Автор піднімає у творі величезні пласти: виникає бажання перечитати „В очікуванні Годо” Семюеля Бекета, ознайомитись з роботами Карлоса Кастанеди і навіть передивитись такий милий і добрий мультфільм про ведмежатко Умку. Адже все це може допомогти хоч трохи наблизитись до авторського розуміння роману.
Також на певному етапі прочитання „Культ” нагадав мені давно забутого у „Таємній кімнаті” Гаррі Поттера. Та сама школа, той самий усіма забутий таємниче-зловісний нижній поверх-підвал, той самий обіцяний вихід з цього підвалу Зла всесильного, ну, звичайно ж Зло має свого агента в цьому світі, і як завжди є Бетмен-герой і тьотя-Киця, які з цим агентом воюють. Загалом схеми Джоан Ролінг та Любка видались мені схожими, але ні! я нікого не звинувачую в плагіаті.
Читайте, як все було насправді і чим все закінчилось. ;)

3.
Актуальність неактуального фемінізму.
Маринка Зайдель
http://www.sumno.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1268&Itemid=42
03.06.06

Вивчення феміністичної проблеми, яка набула розвитку у зв'язку з процесами жіночої емансіпації, вперше ввела в літературу Ольга Кобилянська - представник раннього українського модернізму. Тоді в XIX ст. руйнація стереотипів патріархальних традицій жіночого життя викликало обурення в суспільстві. І здається ще протягом доволі довгого часу жінки боролись за рівноправ'я з чоловіками.
Сьогодні ж в країнах пост-індустрійного розвитку та неісламського віросповідання боротьбу за рівноправ'я обох статей можна вважати абсурдом. Ми, жінки, не тільки вросли в джинси та штани, а ще й перейняли безліч суто чоловічіх манер. Логічно вважати, що фемінізм вже віджив своє через відсутність приводу для розділення ролей, але він все таки існує. І ролі вже давно поділено. Навіть література візуально розділена на "жіночу" і "чоловічу". І нема сенсу заперечувати традиційні стереотипи, на які завжди спираються далекі від справжнього життя люди.
Фемінізм актуальний досі. Але немає привіду для цієї актуальності: якої самостійності наразі вимагає жіноцтво? Той фемінізм, що зародився як суспільна течія, вже не відповідає вимогам сучасності. Актуальність неактуального. І залишається питання: навіщо нам це! Мотлох, що покрився пилом ще з XIX ст., підштовхує жінок до штучного запліднення та користування фалоімітаторами.
Книга Євгенії Кононенко "Повії теж виходять заміж" - новели про українське жіноцтво. Вона містить два розділи - "Там" і "Тут", які варто назвати повною інверсію: як можна говорити про "Там", не випробувавши "Тут"? Гучна та іронічна назва книги ховає долі тринадцяти українських жінок, якій присвячена окрема новела. Це історії з життя вчительок, перекладачів та науковців, яких знесилює побут та безробітні чоловіки.

4.
Рецензія на книгу Любка Дереша.
Марина Зайдель
http://www.sumno.com/index.php?option=com_content&task=view&id=125&Itemid=42

Для початку необхідно розібратися, що все таки означає "архе" - слово, незрозуміле за значенням для побутового мовлення?

Філософія трактує появлення "архе" ще за часів античності, а саме в період панування космоцентричної думки в науці - досократівський період. Згідно з Піфагором, шлях до істинного знання пролягає через світ, який є організованою цілісністю або космосом. Архе прийнято вважати першоначалом всього, цією самою цілісністю. У Піфагора архе - це число. А що ж у Дереша?

5.
Томас Бруссіг "Сонячна алея".
Молодость в Восточном Берлине
Валентина СОРОКА / 05.06.2006
http://www.pk.kiev.ua/books/2006/06/05/132117.html

«Газета по-киевски»
05.06.2006

140-страничной прогулки по 60 метрам «Солнечной аллеи» вполне достаточно, чтобы перенестись в Восточный Берлин 70–80-х. Потому что аллея эта – главная берлинская улица, часть которой досталась Советскому Союзу только благодаря тому, что Сталин вовремя подкурил Черчиллю его потухшую сигару. Несмотря на всеобщий контроль, дефицит и прочие «прелести» соцстроя, жизнь здесь идет своим чередом. Мама старательно вывешивает по праздникам флаг, подписывается на «правильную» газету и демонстративно селит квартирантов во время молодежного фестиваля. А ее сын Миха с друзьям под Стеной слушают запрещенную музыку, охотятся за западными пластинками «Роллинг Стоунз», дурачатся, влюбляются и ломают головы над тем, как достать из «полосы смерти» занесенное туда ветром любовное письмо. Единственная связь с Западом – это чудак дядя Гайнц, который «контрабандой» балует бедных родственников приятными мелочами. То кексы примотает скотчем к ноге, то похудеет на 30 фунтов, чтобы на себе доставить племяннику новый костюм к выпускному… Но не все так плохо в тени Стены, и не так серьезно в книге Бруссига: как трава пробивается сквозь асфальт, так и молодость берет свое.

Повесть, кстати, выросла из сценария к известному фильму режиссера Хаусмана. За нее Бруссиг – популярный немецкий прозаик, драматург и сценарист – получил престижную премию имени Ганса Фаллады.

6.
Когда нет любви
Анна Тихонова
Інтернет-видання «Колонка»
6.06.2006
http://kolonka.com.ua/home/2006/06/06/kogda-net-lyubvi.html


Если Вы интересуетесь вопросами взаимоотношений между полами и проблемами эмансипации женщин, Вам стоит прочесть книгу современной украинской писательницы Евгении Кононенко «Без мужика». Но, предупреждаю сразу, произведение это не для слабонервных. Детям до 16 лучше не читать. И вообще, хорошо бы заранее настроиться на тотальность и сверхсложность проблемы, которая не разрешалась как в последние годы советской власти, так и в современной, постсоветской Украине…

Без мужика. Prosus nostalgos. - Львів: Кальварія, 2005. - 208 с.