новини : Репліка
2016-03-04Навіщо в романі притчі?
Валентин Терлецький розповів про те, як писався його роман «Кілька років зими» та що шукати у притчах, які з’являються в книзі:«Кілька років зими» писався де в чому інтуїтивно, навпомацки. Так, як я люблю взагалі писати: коли сідаєш за стіл і занурюєшся в процес з головою — у текст, у події роману, і вони самі несуть твою уяву ген за обрій реальності, у недосяжні світи, в які не поринути так просто, наприклад, посеред робочого дня чи просто десь на вулиці. Коли через втому я виринав з цього творчого забуття, виявлялося, що написане геть відрізняється від попереднього задуму, а сюжет пішов зовсім не за планом. Звісно, що я маю свій внутрішній план роману, який пишу. З цього, як правило, починаю роботу над кожним новим текстом. Але тут починається найцікавіше — у моменти найвищого творчого екстазу вже не я веду текст і твір, а він веде мою уяву, підштовхує мене до нових відкриттів, дає несподівані можливості, підказує неочікувані повороти і колізії. Цей стан я найбільше люблю — стан повної відчуженості, якогось майже містичного забуття, творчої навіженості, коли вже не зрозуміти, де справжня реальність — у цьому тексті, чи за вікном. На жаль, це не може тривати вічно. Доводиться повертатися, знову ставати звичайною людиною, яка має певні соціальні обов’язки і зв’язки, і яка повинна виконувати якісь життєві функції. Під час роботи на цим романом я кілька разів входив у такий стан. Саме ці дні були найпродуктивніші, я писав по вісім-десять годин на добу, встигаючи за цей час створити по вісім-десять сторінок тексту. Зазвичай, це стосувалося основної сюжетної лінії, бо притчі створювалися взагалі незрозумілим для мене чином.
Як я вже писав раніше, у притчах закладено певний потаємний зміст. Вони — одне ціле, ніби роман в романі. По-перше, це філософські речі, в яких я спробував з’ясувати власне розуміння життя і взагалі сенсу буття, як я це відчуваю. Така собі моя особиста концепція світобудови, хай як би це голосно не звучало. По-друге, це різноголоса розповідь про потаємний світ, що живе в кожному з нас і водночас всіх нас оточує. Те, що кожен з нас шукає протягом свого земного шляху — мудрість, любов, віру, надію, дружбу, смисл. І, нарешті, ці притчі — своєрідний пазл, який читачеві доведеться скласти протягом читання роману. Це певна гра — квест, який треба пройти і розгадати. Мандрівка архетипами, що уособлюють наші життєві та духовні пошуки — Ворота, Маяк, Вітряк, Міст, Дім. Вони у кожного індивідуальні, але й спільні водночас. Куди заведе читача ця гра — то вже справа його особиста, я лише розставив певні дороговкази. Читайте уважно, слідкуйте за деталями, і не бійтеся відпускати свою уяву в мандрівку тими далекими світами, про які намагаються розповісти герої книги.