новини : Рецензії

2004-09-01

Бліц - інтерв'ю з письмеником

1. Забави блазнів
Дивні у неї (авторки) забавки. “З плоті і крові”. Дивні у нього (її героя) – бажання – побути жінкою. Блазень??? Вони мені завжди подобались. У них є право говорити правду. Навіть голому королю. Чоловік-жінка??? Але ж для нього це тільки гра. Забавка. Він, Ерік, прикидається жінкою, і сліпа Міра бере його до себе додому. Приблизно такий “ґрунт” сюжету “Забавок з плоті і крові” Лариси Денисенко…

2. Під сміх фанфар Фонфари, або
Розвінчання міфу про “комплексну” закомплексованість та фрустрованість одержимих словом
Він, письменник, у себезвучанні через слово, завжди має право. На любов, на зраду, зречення, підлість, збочення, святість, пророцтво і камінь у руках, аби кинути його в себе. Ба більше, він навіть має право на звичайнісіньке життя, що тихенько, так собі, в рукав, підсміюється з нас, а ми – з нього (“Ото дурні люди” – “Ото дурне життя”). О, це дико-тихе щоденне самовдоволення від дурного життя (ну, хіба ж воно розумне, то любов на голову виллє, то раптом плюне, збере її (любов) шматиною у відро та й піде, а ти стоїш, як дурень, мокрий і один). Дивно, найуживанішим правом завжди було право зрад і збочень (у найзагальнішому сенсі цього слова), але рідко – право на сміх, здоровий, живий, такий звичайнісінький, як оте життя, яке сміється навзаєм. Тому Єжи Януш Фанфара для мене – дивак у літературі. Його книга, “День, коли мала зупинитися земля” – теж. Мабуть, на це існує кілька причин. Перша – очевидна мені і вже дещо окреслена: ця книга “здорова”. Вона, на диво, психічно здорова. Після неї ти помічаєш сонце…