новини : Рецензії

2014-11-06

Абсурд із рогатки

Письменниця і перекладачка Євгенія Кононенко поділилась із Інтернет-виданням «Літакцент» своїми враженнями від грузинської прози письменника й драматурга Баси Джанікашвілі, вперше виданою українською.

Після розвалу СРСР немає сумніву, грузинські письменники, так само, як і українські, написали й видали багато книжок, які прочитали грузини, що читають книжки. Але грузинської літератури на українському книжковому ринку не було. І книжки, перекладені з грузинської російською, якщо такі й траплялися, на читацький ринок України майже не потрапляли. Добре читаний у радянські часи Нодар Думбадзе сьогодні забутий, літературна Грузія про себе не нагадувала вже давно. Проте політична Грузія завжди була активно присутня в медійному пострадянському просторі, зокрема й українському. Громадянська війна початку 1990-х, злидні середини 1990-х, чи не найстрашніші на весь пострадянський простір, Революція троянд, президентство Міхаїла Саакашвілі, війна 2008 року – всі ці події були добре відомі в Україні й емоційно співпереживалися українцями.

Тому не дивно, що першою книжкою грузинської літератури, яка з’явилася по-українськи в прямому перекладі з грузинської, стала п’єса-роман Баси Джанікашвілі «Гра у вóйнушку», хронотопом якої є саме російсько-грузинська війна 2008 року.

Тобто український читач отримує від грузинського письменника саме те, про що вже чув. Російські агресори нападають на слабшу за Росію, проте горду Грузію. Волелюбні грузини зуміли відстояти свободу й незалежність своєї маленької країни й знищили ворогів.

Але проза Б.Джанікашвілі не була би доброю прозою, якби оповідь всього-на-всього була би розгорнутою ілюстрацією до журналістського сюжету. Російсько-грузинська війна розгортається на тлі конфлікту в родині Дарчія-Кекелідзе. Чи навпаки — родинний конфлікт збігся із війною? Саме війна і тільки війна може змусити цінувати мир і насолоджуватися відсутністю війни — сумна істина, ціну якій знають лише ті, хто пізнав війну не в кіно.

Власне, читати цей текст стає справді цікаво саме тоді, коли починається війна. Вступна частина про незгоди в родині дещо задовга. Але якщо читач подолає третину п’єси-роману, то буде винагороджений динамічною і мотивовано абсурдною оповіддю про Росію, Грузію, людину війни, дитину на війні і багато іншого.

Отже, син подружжя Дарчія-Кекелідзе Гівіко збиває за допомогою рогатки російський літак, який кружляє над їхнім дачним селищем із промовистою назвою Сіоні. Потім подружжя Дарчія-Кекелідзе захоплює в полон іще чотирьох російських пілотів. Ми впізнаємо знайомий до сліз дискурс російських солдафонів, які, загалом, є непоганими дядьками – поза війною, звичайно. Всі вони цілком готові бути розстріляними, бо ж потрапили в полон. Але один із них згадав про останнє бажання, яке подружжя Дарчія-Кекелідзе, не порушуючи традиції грузинського застілля, добросовісно виконує. Для бранців накривають щедрий грузинський стіл, за яким російські загарбники забувають про неминучий розстріл і щиро кажуть «какіє грузіни душевниє люді».

Ми до кінця не знаємо, чи ми в просторі реальної, чи комп’ютерної війни. Але реальною й пізнаваною є мова російських військових, а ширше — мова людини війни, яку виховує Росія… але не лише вона.

Гівіко «збиває» російські літаки із тим самим ентузіазмом, із яким російські пілоти «єщьо Сухумі бомбілі», дарма що грузинський хлопчик поки робить це з рогатки. Але з хлопчика, який в підлітковому віці грає у вОйнушку, завжди може вирости людина війни, така як полонені росіяни, збиті над Сіоні.

Війна є екзистенційною сутністю нашого буття. Вбивати — то такий самий базовий інстинкт людини, як і любити, їсти, облаштовувати свій дім (своє гніздо, свою нору, свою печеру). І не треба валити все на чоловіків. Віра Кекелідзе, як з’ясовується на початку другої третини оповіді, цілком вправляється із кольтом М-1911. Щоправда, стріляти з нього вона, вочевидь, збиралася не по ворогах, а по власному чоловікові.

Саме війна дає безладному та ординарному життю людини той несподіваний драйв, коли, як виявляється, дружина не набридла, коли вона щиро прагне догоджати чоловікові й вітати захисника, а не змагатися з ним на фронтах домашньої війни біля туалету без дверцят.

А може, висновок цієї книги є не таким жорстким? Зрештою, ми живемо в медійному світі, де постать письменника доповнює написані ним тексти. Я бачила грузинського письменника протягом якоїсь години під час презентації цієї книжки. І грузинський чоловік із зовнішністю воїна щиро підняв тост за мир. Ще з часів «спільного культурного простору» ми знаємо, як багато означають для грузинів тости. Як мантри для індусів. Отже, своїм узливанням «за мир» грузинський автор теж багато сказав…

Російсько-грузинська війна несподівано поклала край домашній війні в родині Дарчія-Кекелідзе. Але хлопчик, засинаючи, все одно думає і про майбутнього братика, але й про комп’ютерну «Гру у вóйнушку». То чи в змозі ми придумати якусь іншу гру для наших дітей, принаймні для наших синів?

Джерело: ЛітАкцент

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930







225 авторів
343 видань
85 текстів
2183 статей
65 ліцензій